Якнайшвидше створення такого гуманітарного хабу було у тому числі моєю ініціативою, яка була підтримана нашим обласним керівництвом.
Першу нараду я провів вже у перший день російського нападу: 24 лютого о 9:30. Робота почалась зі створення відділів, організації праці волонтерів - щодо прийому, сортування, роздачі та відправлення гуманітарних вантажів.
Було створено, зокрема, медичний відділ, який надалі видав приблизно 50 тисяч ящиків різноманітних медичних вантажів. Відділ харчування, який жартома називали «канапковим батальйоном». Цим відділом було видано близько 200 тисяч порцій гарячої їжі (плюс канапки, інші харчі), які роздавались на залізничному вокзалі у Львові, в інших центрах. Відділ одягу, яким на кінець серпня минулого року було видано понад 31 тисячу мішків з одягом та взуттям.
Повертаючись до перших днів війни. Допомогу тоді приносили в основному мешканці Львова. Хто що міг: шкарпетки, білизну, харчі. Запам'яталась бабця, яка принесла з дому та передала дві подушки.
Надалі ми вже почали отримувати відповідні вантажі з Європи. В першу чергу з Польщі та Литва. Почалося налагодження тісної співпраці з міжнародними колегами.
В медіа повідомлялось, що за час діяльності гуманітарного штабу загалом було залучено понад трьох тисяч волонтерів. Що це були за люди?
Гуманітарний штаб працював цілодобово. Переважно щодня допомагало 300 волонтерів (таким був склад зміни). Це не так багато, враховуючи, що були періоди, коли за добу їм доводилося вантажити та розвантажувати по 300 машин.
Дійсно, загалом через наш штаб «пройшло» понад трьох тисяч волонтерів. Долучались люди різного віку, професій, з різних регіонів України, з різних країн. Ми навіть з США мали волонтерів.
Поруч з депутатами та чиновниками різних рівнів (йдеться, зокрема, про депутатів та працівників Львівської обласної ради) працювали студенти, безробітні, біженці. На видачі одягу стояв відомий львівський скрипаль, інших знаних митців можна було побачити за роботою в інших відділах.
Така згуртованість дивувала і надихала. Ми могли справлятися з усіма навантаженнями і викликами війни. За рік часу зробили майже 40 тисяч відправлень по всій Україні, надали допомогу майже 70 тисячам внутрішньо переміщених осіб. Під опіку вдалося взяти понад 150 закладів, це, як правило, інтернати, школи, куди поселялися ВПО.
Тривалий час опікувалися, зокрема, хостелом у Винниках (забезпечуючи його усім необхідним). Цей заклад на 50 місць був відкритий біля госпіталю у Винниках. Проживати у ньому на безкоштовній основі могли сім’ї тих військових, які проходили лікування у госпіталі.
Одним з ваших головних пріоритетів, як відомо, стала допомога ЗСУ. Розкажіть про цей напрямок роботи гуманітарного штабу більш детально.
Військовим ми відправляли продукти тривалого зберігання, медикаменти (на початку була гостра необхідність у медичних засобах, які зупиняють кров, джгутах), автотранспорт, генератори. Дуже швидко налагодили виготовлення сухпайків, які збирали безпосередньо в штабі та у склад яких входило 20-30 «інгредієнтів». Вкладали тули навіть цигарки.
Загалом допомогою вдалося охопити понад сто військових підрозділів, яким було передано за нашої участі у тому числі близько 170 машин.
Надалі від більшості з цих підрозділів ми отримали подяки. Я особисто наприкінці минулого року отримав відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного – «За сприяння війську».
Що для Вас, як для керівника гуманітарного штабу, було найскладнішим у даний період?
Налагодити ефективну роботу штабу вдалося доволі швидко – у цьому допоміг мій попередній управлінський досвід. До того ж я з першого дня глибоко вірив, що Україна вистоїть перед російською навалою та обов'язково переможе.
Хоча це був дуже непростий період. Деякі з моїх знайомих з 24 лютого вже сиділи у Польщі – в Перемишлі – і, телефонуючи, казали приблизно так: «Юрію Ярославовичу, що ж ти твориш? Тікай поки не пізно, подумай про себе, про сім’ю». Одразу зазначу: ті телефони я заблокував, і з тими людьми донині не спілкуюся.
Тобто свій вибір я зробив без вагань. І тим самим взяв на себе величезну відповідальність. Розумів, що від моїх дій залежить безпека, доля сотень волонтерів, що цілодобово працювали в гуманітарному штабі. Безпека людей, що вишиковувались в черги за допомогою. Розумів що в будь-який час може бути влаштовано провокацію або щось гірше. Що є ризик, враховуючи реалії, отримати коробку або ящик із закладеною вибухівкою.
Безпечні умови для волонтерів та відвідувачів, чіткий механізм контролю за гуманітаркою у нас в основному забезпечувала власна охорона - у складі 60 осіб. Також ми постійно співпрацювали з вибухотехнічною службою органів поліції. Кінологи перевіряли наші приміщення щоденно.
Як саме здійснювався облік гуманітарної допомоги?
Забезпечити облік, не допустити розкрадань – для мене було першочерговим завданням. І я переконаний що на 99,9 % нам це вдалося (у тому числі завдяки якісній роботі охорони).
Належний контроль за гуманітарною допомогою підтверджують, зокрема, результати перевірки з боку Західного офісу Держаудитслужби. Аудит тривав фактично чотири місяці, Жодних порушень щодо гуманітарки виявлено не було.
А тепер про деякі важливі факти. Благодійність в умовах воєнного стану була звільнена від обліку та звітування - відповідно до постанови Кабміну №202. По суті це означає, що ми могли нічого не вести. Однак облік вівся – аналітичний, з використанням фото, аудіо та відео фіксації, з метою звітності перед нашими партнерами. До того ж моїм наказом були розроблені акти прийому та видачі вантажів.
Пізніше Верховна Рада проголосувала про введення кримінального покарання за нецільове використання гуманітарної допомоги. Після цього в акти моїм наказом було внесено зміни. Йдеться про доповнення пункту, згідно якого особа, яка отримувала гуманітарну допомогу, попереджалась про кримінальну відповідальність за її нецільове використання.
Важливу роль відіграло й те, що ми завжди були відкриті для контролю з боку громадськості, ЗМІ, закордонних партнерів, політиків. З перших дні війни та упродовж всієї діяльності нашого штабу на вул. Коперніка, 17 побували чи не всі провідні світові телеканали. Журналісти бачили все, ми від них нічого не приховували. Як складується гуманітарка, ведеться облік, видаються вантажі і тд. Одночасно ми розповідали всьому світу про війну та про наш супротив (у якому також активно беруть участь львівські митці), тим самим надихаючи світ на надання Україні ще більш потужної допомоги.
Після Ваших слів згадалась поштова марка «Мистецтво надихати, мистецтво творити, мистецтво перемагати» на честь Львівського палацу мистецтв, про погашення якої на початку року повідомлялось в медіа.
На створення цієї унікальної марки нас надихнула нелегка та самовіддана праця волонтерів у штабі. Три її складові – «мистецтво надихати, мистецтво творити, мистецтво перемагати» - містяться поруч з зображенням лика Святого Луки, який вважається покровителем культури і мистецтва. Зупинюся лишень на останній складовій. Ми вважали, що цей невеличкий вклад на нашому гуманітарному фронті - це малесенька крапля, яка однак допомагає, пришвидшує нашу спільну Перемогу.
Отож хотів би висловити особливу подяку митцям та науковцям, іноземним волонтерам, партнерам, депутатам, працівникам Львівської обласної ради, Львівської районної адміністрації, ЛОВА, усім, хто став на України від російської агресії.
Ми усі працювали як одна команда. Саме тому цей гуманітарний хаб (штаб) можна називати спільним ВОЛОНТЕРСЬКИМ ЦЕНТРОМ СУПРОТИВУ московській агресії.
Львівський палац мистецтв останнім часом працює у звичному для себе форматі. Організовує та проводить мистецькі виставки, інші культурні й соціально важливі заходи. Коли відбувся такий перехід?
Виставкова діяльність у нас почалась в серпні минулого року. Після того, як обсяги гуманітарної допомоги скоротились і в палаці вивільнились площі.
Загалом було проведено більше сотні різноманітних заходів – мистецькі виставки (зокрема, міжнародна мистецька виставка «Осінній салон «Високий замок»), комерційні (міжнародна стоматологічна виставка «Дентал-Україна», ювелірна виставка-продаж), кілька десятків благодійних аукціонів, де були зібрані кошти, які скеровувалися, зокрема, на придбання дронів.
Йдеться також про проведення за нашої участі міжнародних виставок-аукціонів в Польщі, до прикладу, в Хожеві – спільно з львівською спілкою художників. За їх результатами було зібрано кошти для придбання військовим підрозділам двох автомобілів.
Повністю до основного формату своєї роботи палац мистецтв повернувся з 1 квітня. Замовлень, планів маємо досить багато. План виставок, інших заходів «розписано» вже до середини наступного року.
Особливо приємний у цій ситуації є те, що до кінця року виходимо навіть на комерційне наповнення – у розмірі приблизно 5 млн грн отриманих надходжень. Ці кошти плануємо скерувати на відновлення палацу мистецтв, ремонти.
Ремонтні роботи у нас ведуться й зараз. Мова – про модернізацію актової зали, яку облаштують електронним обладнанням та великими цифровими екранами. Сподіваємось, що отримаємо гарний сучасний концертний зал. Подяка за це Львівській ОВА, яка виділила з обласного бюджету понад 7 млн грн. За власні кошти відновили кілька залів, зараз відновлюємо сходову клітку.
Водночас в Палаці мистецтв продовжує функціонувати Західний регіональний центр з питань поводження з військовополоненими, Офіс підтримки військовослужбовців та їхніх сімей, Центр допомоги врятованим, Представництво Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Для нас це дуже важливо. Фактично йдеться про продовження роботи нашого гуманітарного штабу. І ми цим відповідно дуже пишаємся.
На останок – про «ложку дьогтю»…Просив би Вас прокоментувати нещодавні згадування гуманітарного штабу у публікації NGL.media про підпільний склад в Убинях. Львівський палац мистецтв фактично звинуватили в приховуванні інформації про використання штабом цього складу, куди було передано «велику партію чоловічого, жіночого і дитячого зимового одягу» - 15 палет вагою 150-200 кг кожна, а також в приховуванні відомостей про подальшу долю цієї гуманітарної допомоги.
Інформацію ніхто не приховував, потрібен був час, щоб її віднайти.
Завдяки доброчесності та наполегливості волонтерів, що брали участь у діяльності гуманітарного хабу, встановити вдалося наступне.
Вказаний гуманітарний вантаж було передано на склад в с. Убині 04.04.2022 р., 15 палет одягу на тимчасове зберігання прийняв Максимович Ярослав Богданович (що підтверджується актом видачі гуманітарної допомоги). Йшлося про зимовий одяг (дитячий, жіночий, чоловічий), який був у вжитку, не новий.
Зробили ми це задля зменшення навантаження у палаці – після того, як таке рішення було ухвалено керівництвом штабу спільно з керівниками відділів та волонтерами. На той час вживані зимові речі вже ніхто не хотів забирати. Їх не брали навіть на ятках, які в нас постійно виставлялись на вулиці біля штабу.
Куди саме передати на зберігання ці 15 палет зимового одягу - для нас не мало жодного значення. Хто надав інформацію про склад в с. Убині (який, зауважу, підпільним тоді ніхто не називав) - на даний час не знаємо, досі намагаємся це з’ясувати. Наші логісти не пам’ятають. Можливо, запропонував хтось з водіїв, що перевозили гуманітарні вантажі.
Зазначу також, що з п. Ярославом (орендарем складу в Убинях) я не знайомий. Ніколи з ним не контактував. Однак, коли він повернеться з зони бойових дій (зараз Ярослав Максимович захищає країну на фронті), ми обов’язково відзначимо його подякою – за те, що пішов на зустріч нашим волонтерам, прийняв цей б/у одяг, зберіг його.
У публікації згадується також водій, що перевозив в Убині палети з одягом на власній машині та якому начебто не повернули гроші за пальне.
Водію, згідно акту виконаних робіт, було сплачено (перераховано) 700 грн. Це невеликі кошти. Хочемо щиро подякувати йому за допомогу.
Якою була подальша доля гуманітарного вантажу, що зберігався на складі в Убинях?
Пізніше частину вантажу (5 палет) відправили на адресу управління Державної міграційної служби у Херсонській області. Відправкою одягу на Херсон займалась львівська міграційна служба – через львівську залізницю.
Інша частина вантажу (10 палет) була відправлена в Одесу - благодійного фонду «Рідний берег», з яким ми співпрацювали. Що також підтверджується актом видачі гуманітарної допомоги.
Отож резюмую: на склад в с. Убині (звичайний, не підпільний) нашим штабом від початку війни була передана одна партія допомоги – вживаний зимовий одягу, який ніхто не хотів брати. Ці речі, перебуваючи на тимчасовому зберіганні, нікуди не пропали, їх ніхто не розікрав, їх «не з’їли миші». У подальшому ця гуманітарка була відправлена належним адресатам.
Чи вартує ця історія такої уваги ЗМІ – питання, вважаю, риторичне.
Розмовляв Віктор Корнієнко
«Сьогодні представили мені деякі попередні результати перевірки інших воєнкомів, окрім колишнього одеського. І невтішні результати. Звичайно, правоохоронці реалізують їх у законний спосіб, і суспільство все побачить», – сказав президент Зеленський у телезверненні ввечері 25 липня.
За кілька днів до того голова Національного агентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков заявив, що впродовж трьох місяців НАЗК перевірить не лише всіх військових комісарів країни, але й їхніх близьких та родичів. «Брати, сестри, племінники – всі… Водіїв, кухарок, коханців і коханок також перевіримо», – сказав Новіков.
Такі перевірки, за даними NGL.media, тривають уже близько місяця. Оскільки у умовах воєнного стану військові комісари позбавлені необхідності подавати щорічні декларації про доходи, то вивчають їхній спосіб життя – іншими словами, відповідність майна до легальних доходів.
Одним із прикладів «невтішних результатів», про які заявив президент, може стати історія з будинком у престижному львівському передмісті Брюховичі, який отримав у подарунок син Андрія Дубового, начальника одного з районних військкоматів Львова.
Будинок з басейном у подарунок
29 червня минулого року 27-річний Владислав Дубовой отримав у подарунок недобудований будинок із готовністю на 95% площею майже 640 м2 разом з присадибною ділянкою у 0,09 га на вулиці Очеретяній у Брюховичах, свідчить договір дарування, який є у розпорядженні NGL.media.
Оціночна вартість будинку у договорі дарування вказана 518,5 тис. грн, земельної ділянки – ще 357,5 тис. грн. Таким чином офіційна вартість подарунку становить загалом 876 тис. грн.
За словами експерта з нерухомості, реальна вартість будинку такої площі і такого стану готовності разом з ділянкою у Брюховичах зараз може становити не менше 4 млн грн (близько 110 тис. доларів).
Опосередковано про значно вищу вартість подарунка свідчить те, що у 2018 році цей же будинок продали на аукціоні СЕТАМ і за 1,4 млн грн (близько 52 тис. доларів за тодішнім курсом НБУ). Судячи з опису лота, будинок на той момент був обладнаний не лише усім необхідним, але й навіть басейном площею 152 м2.
Відвідавши Брюховичі кілька днів тому, журналісти NGL.media виявили, що у будинку триває активний ремонт. Маєток реконструювали, зробили нову покрівлю, поміняли вікна. Також звели основу з колонами під майбутній паркан, який відсутній на фото з аукціону за 2018 рік.
Хто ж подарував будинок синові військкома?
Подарувала будинок 37-річна Альбіна Савчук, яка і купила його п’ять років тому за 1,4 млн грн. NGL.media неодноразово писали про неї, як про орендарку озера у Брюховичах, яке вона активно забудувала – в тому числі, незаконно звела на березі багатоповерховий готель.
Що саме пов’язує Альбіну Савчук з Владиславом Дубовим, якому вона зробила такий коштовний подарунок, чи з його батьком військовим комісаром Андрієм Дубовим – не зовсім зрозуміло. Єдиний зв’язок, який ми виявили між ними – це Городок, звідки родом Савчук і де очолював свого часу місцевий районний військкомат Андрій Дубовой. У 2021 році його син Владислав також отримав 12 «соток» землі для садівництва від Городоцької міськради у селі Велика Калинка (25 км від Львова).
Альбіна Савчук відмовилась пояснити NGL.media свої стосунки з Дубовими і причину такого дорогого подарунку. Військовий комісар Андрій Дубовой також не захотів пояснити суть стосунків з Савчук. «Я вас не знаю, вас не бачу. Мені треба подивитись на вас. Мені треба перевірити ваші документи», – заявив він 27 липня у телефонній розмові, пообіцявши передзвонити пізніше.
Натомість його син Владислав Дубовой сказав NGL.media, що Альбіна Савчук є його давньою знайомою, «можна навіть сказати, що далекою родичкою», але відмовився пояснити ступінь спорідненості. «Це [подарований будинок] ніяк не пов’язано з посадовою особою, яку ви назвали, моїм батьком. В мене своє особисте життя. Та й все. Я не бажаю надалі відповідати на всі ці запитання», – додав він.
Хто такий Андрій Дубовой
51-річний Андрій Дубовой, як писала АрміяInform, народився в Києві. Закінчив Київський військовий інститут управління та зв’язку у 1994 році. До 2003 року проходив службу на Яворівському полігоні у вузлі тропосферного зв’язку з позивним «Ложний». У 2003-2005 рр. вчився у Національній академії оборони України, потім потрапив на службу у Львівський обласний військовий комісаріат. У 2015 році призначений військовим комісаром Городоцького райвійськкомату.
Оскільки декларації про доходи є закритими, а біографія Дубового ніде не публікувалась, то його подальші місця праці можна відстежити хіба у відкритих джерелах. За даними Vkursi Pro, потім він працював у Бродівському ОРВК, після чого очолив Личаківсько-Залізничний ОРВК міста Львова.
Його дружина Алла Дубова, педагог за фахом, теж пішла до війська і проходила підготовку на базі 184-го навчального центру. Відомо, що у 2015 році вона працювала провідним спеціалістом у Галицько-Франківському ОРВК м. Львова і звільнилась звідти у 2019-му.
До армії пішов і син Владислав. «Коли мені у 2019 році, після закінчення вишу, прийшла повістка до війська, то рішення було однозначним — йти служити […] не хотів підвести батька. Щоб про нього, власне, не говорили, що «відмазав» свого сина», – розповідав у 2021 році Владислав Дубовой.
Нерухомість та автомобілі
Ми виявили, що набуття майна через подарунки досить популярне серед Дубових. Ще у 2018 році бабуся подарувала Андрію Дубовому 0,0279 га в селищі Щирець Пустомитівського району та будинок площею 48,3 м2 на цій ділянці. А перед тим його дружині Аллі у 2015 році подарували 0,2 га в селі Куровичі Золочівського району. Причому дарувальниця, Наталія Побігушко, стала власницею землі за кілька днів до того.
Крім того, з 2018 року Андрію Дубовому на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області належить 0,07 га у селі Ясниська біля Львова, а його дружині – ділянка площею 0,1 га на території Туринківської сільради Жовківського району, з 2015 року.
Має нерухомість родина і у Львові. З 2011 року сім’я Дубових володіє квартирою площею 76,6 м2 – свідоцтво на право власності видане Квартирно-експлуатаційним відділом Львова.
У 2016 році Андрія Дубового оштрафували на 3400 грн за нетверезе водіння у Львові. За даними YouControl, з травня цього року він володіє AUDI A4 2006 року випуску. Владиславу Дубовому належить Volkswagen Touran (2007 р.в.) і ВАЗ-2121 (1983 р.в.), а Аллі Дубовій – Peugeot 207 (2007 р.в.).
Олександра Губицька, NGL.media
"З огляду на те, що ми з Вами живемо в бандитській країні де, в принципі, закони не можуть діяти і регулювати суспільні відносини, то не має жодної потреби знати які-небуть закони. Хіба що для цікавості і особистого розвитку".
Єкс-суддя Ігор Зварич „Моя боротьба в Україні” том 2
Суди в Україні є – це будівлі. В цих будівлях є люди в мантіях – судді. А ось, чи завжди там панує правосуддя? Стверджувальну відповідь на це питання інколи дати надзвичайно важко… З того, про що дізнаєтесь з наведеної нижче життєвої історії Марії М. пропоную зробити читачам свої власні висновки….
Чоловік Марії, Ігор С., як часто буває, постійного місця роботи не мав, та й на протязі кількох років з нею майже не підтримував стосунків. Врешті-решт, ще у 2009р. він зі своєї ініціативи і подав до суду заяву про розірвання шлюбу. Спільного майна у подружжя на той час практично не було. За виключення хіба що старенького дачного будинку в садово-городньому кооперативі та клаптику землі навколо нього. В засіданні він особисто пояснив: « ми перестали вести спільне подружнє життя та господарство, на протязі останніх 5 років зовсім не спілкуємось, майнових спорів на момент подання позовної заяви між нами не існує». Тому, при розгляді судом заяви про розлучення, вимог майнового характеру чоловік до своєї дружини не заявляв.
Час йшов. Марія отримала освіту юриста та адвокатську ліцензію. Будиночок, який вона з Ігорем С. придбали у 2008р. на території однієї із селищних рад Городоцького району, жінка за свої кошти поступово перетворила на повноцінну оселю для проживання. До неї провела окрему лінію електропостачання, облаштувала індивідуальну свердловину для подачі води та газифікувала будівлю. Збільшила житлову площу та все перекрила метало-черепицею. В дворі поставила альтанку для відпочинку, яку облаштувала мангалом під барбекю, збудувала господарські будівлі, навколо вимостила доріжки з природного каменю, викопала озерце, зробила ландшафт. Також оформила й відповідні документи, що встановлювали її право власності на це майно.
Але, як кажуть: „шила в мішку не втаїш”. Дізнався про те, що жінка не бідує й її бувший „благовірний”. Крім того, коли на власні очі побачив не дачу „розвалюшку”, а особняк з усіма вигодами, то тут в нього розгорівся апетит. Потай, від екс-дружини, виробив у 2009р. в селищній раді свідоцтво, з якого виходило, що він є власником половини садового будинку та всього добра, яке знаходиться на земельній ділянці за якою всі ці роки доглядає пані Марія! Отримавши таку цидулку, яка ще не давала йому права відірвати половину майна, спритник подався до суду.
Марія, як фахівець з права, довела в судовому процесі незаконність посягань чоловіка на її кровно зароблене. Однак це його не вгомонило.
„Дивна та цікава українська Феміда, з її незбагненими
можливостями та чудотворством”.
Міський голова м. Львова 2002-2005рр
Л. К. Буняк „Не зрадь себе”. Глава „судівська мафія”.
Не гаючи часу, Ігор С., але тепер вже з допомогою адвоката, ринувся оскаржувати рішення до апеляційного суду. І тут почалися чудні речі. Колегія з трьох суддів повз вуха пропускала пояснення Марії М.. Не були взяті до уваги й докази, що були ретельно вивчені в суді першої інстанції та які стали підставою для прийняття обґрунтованого висновку на користь жінки. Врешті-решт, особи в мантіях вирішили не тільки обдарувати своєю ласкою напористого позивача в частині половини майна, якого він зажадав, а й вселити його в садовий будинок!
Юристці, знову, нічого не лишилося іншого, як звернутися до суду з вимогою скасувати гачкотворство сільських райців, що й стало підставою для її митарств. В результаті, цидулка селищної ради, яку невідомо яким чином добув Ігор С. у 2009р, була визнана судом незаконною та скасована. І вже за нововиявленими обставинами судами у 2013р. було переглянуте право власності спірного будинку в користь Марії. Тепер вона вдруге отримала свідоцтво про право на власність взамін на попереднє , яким визначалося її право власності на вистраждану оселю.
"Я не одноразово зазначав і ще раз хочу окремо
наголосити для людей с особливими розумовими вадами,
які страждають словоблудством: в українських судах
рішення у справах узгоджуються задовго до виходу суду
в так звані нарадчі кімнати. Вони узгоджуються в зовсім
інших, провладних кабінетах"
Єкс-суддя Ігор Зварич „Моя боротьба в Україні” том 2
Як кажуть в народі: „битому не спиться”. Так й екс-чоловік господині не годен був змиритися, з тим, що половина маєтку упливає з його рук… Вже маючи особистий досвід, що в нашої Феміди (за певних умов, ясна річ) можливо отримати самі не передбачувані рішення, він через деякий час, знову кинувся в судові баталії. Новий позов чолов’яги засвітився в 2012р. у суді Городоцького району. Тепер він домагався розподілу майна, як спільно набутого. Однак, після отримання рішення апеляційного суду про вселення такого у садовий будинок Ігор С. подав до суду заяву про залишення його позовної заяви без розгляду, так як апеляційний суд вирішив його справу.
І ось - у 2016 році аналогічна позовна заява про поділ майна була подана Ігорем С. до Городоцького районного суду, яка потрапила на розгляд до судді Малахової-Онуфер, як і попередня. В процесі суддя, судячи з усього, не намагалась вивчати матеріали, а слідувала всім заявленим клопотанням Ігоря С.. Надалі, в процесі розгляду справи, Ігорем С . був запропонований варіант, у вигляді мирової угоди – двадцять дві тисячі „вічнозелених” і „поруках”. Таке, аж ніяк не влаштовувало Марію, адже вона надала суду масу документів, що доводили придбання нею будівельних матеріалів та здійснених ремонтних робіт. Крім цього, на стороні Марії М., був ще один чисто юридичний козир: цій „деякий час”, що був передишкою між тяжбами становив строк значно більший за три роки! Поясню читачу, який можливо не знайомий з тонкощами юриспруденції – три роки це термін встановлений законом для звернення до суду. Поновити його може суд у разі поважних причин, де, наприклад: особа не знала про порушення своїх прав з незалежних від неї обставин. Пропустив – твоя проблема, адже суд не повинен розглядати цивільні спори, що виникли більше ніж три роки тому.
Марія була впевнена, що здійснюючи правосуддя в рамках закону, суддя закриє справу вже в перших засіданнях. Не переходячи, навіть, до з’ясування обставин. Проте, чудотворства судової казуїстики, в цій справі, схоже знову розцвіли пишним букетом.
„… судді керуються іншими поняттями,
а саме матеріальними благами, хабарництвом, корупцією.
Така позиція ганьбить нову владу, українське правосуддя,
ступінь довіри у якому в. м. Львові становить лише 3%”.
Міський голова м. Львова 2002-2005рр
Л. К. Буняк „Не зрадь себе”. Глава „судівська мафія”.
Зверну увагу читача: щоб ви не доводили в суді, на які б закони, що захищають ваші інтереси ви не покликались, у разі, коли суддя має зацікавленість в прийнятті рішення на чиюсь користь – він його проголосить таким, яким йому заманеться. Це не тільки думка автора, який приймав участь у сотнях судових процесів (а й як свідчить з епіграфів в цій публікації) – вельми і вельми шановних громадян. Що мають непересічний досвід зі служками Феміди.
А тепер коротко - зробимо підсумок: 1.Ігор С. розриваючи шлюб не мав будь-яких майнових претензій до дружини 2. Жодних документів щодо витрат на будівництво суду не надав. 3. Пропустив термін подачі позову до суду.
І ось, в фіналі, навожу на ваш розсуд, шановний читач, цитати з рішення екс-судді Малахової-Онуфер А. М.: „…суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності”. „надані позивачкою фіскальні чеки, товарні накладні, виписки з банківських рахунків, інші платіжні документи… суд оцінює критично…”
В результаті Вердикт: половину всього майна… визнати власністю Ігоря С..
Наразі Марія М. чекає розгляду справи в Апеляційному суді Львівської області.
Віктор Ротків.
Йдеться про Поліщука Олександра В’ячеславовича, 1989 р.н, уродженця Воронежа Російської Федерації, що має вищу освіту та який раніше «кинув» на гроші десятки людей в західних областях (у тому числі на Львівщині).
Попри низку порушених проти нього кримінальних проваджень, наявність судимості за шахрайство, аферист Поліщук й надалі активно займається шахрайським промислом, представляючись, зокрема, особою, яка приганяє з-за кордону авто для потреб ЗСУ, видаючи себе за волонтера.
«Спеціаліст» та псевдоволонтер з пригону неіснуючих авто
26 липня «на гачок» професійного шахрая потрапив військовослужбовець однієї з львівських бригад ТрО Збройних сил України, який у результаті втратив 30 тис. грн.
За словами потерпілого, за день до цього він переглядав на ОЛХ оголошення про продаж автомобілів, які би підійшли для потреб фронту. На наступний день його зателефонував чоловік, який представився особою, що займається пригоном автомобілів з-за кордону для потреб ЗСУ, та який у подальшому, аби увійти в довіру, скинув йому відео з першою сторінкою свого паспорту, оформленого на Поліщука Олександра В’ячеславовича. Кошти у розмірі 30 тис. грн. були переказані Поліщуку як завдаток, після чого «той» зник зі зв'язку. Заява про вчинення Олександром Поліщуком шахрайства була подана в один з відділів поліції Харкова.
Разом з тим місяць тому автор цих рядків звернув увагу на допис на сторінці Демократичної Сокири (@demsokyra.space) в Instagram:
«Учора в нас сталася дуже неприємна ситуація. Одному з військових, якому ми допомагаємо, подзвонив незнайомий чоловік. Представився Олександром Степановичем Поліщуком — волонтером, який пригнав для нього машину. За доставку попросив 700 доларів. На щастя, боєць подзвонив нашим волонтерам і не перерахував грошей шахраям. Цей випадок закінчився щасливо, але скільки людей таки перерахували гроші? А скільки ще перерахують, думаючи, що це справжні волонтери?».
Як вдалося у подальшому з’ясувати, йдеться насправді про Поліщука Олександра В’ячеславовича, що прописаний у м. Старокостянтинові на Хмельниччині та який останнім часом використовує номер мобільного телефону 0970444315.
Трохи історії:«Говорити не можу. Взлітаю...»
Про афериста Олександра Поліщука, який до війни орудував на теренах Західної України безкарно упродовж одинадцяти років, відомі, зокрема, такі факти.
Мешканцям західних областей, що прагнули вигідно придбати та розмитнити авто з Європи, Поліщук представлявся по різному: працівником СБУ, посадовою особою поліції, бізнесменом, торговим агентом. Улюблена ж «фішка» шахрая, судячи з розповідей потерпілих, військовий пілот, що служить у військовій частині в Староконстянтинові – в бригаді тактичної авіації. Та який (за дивним та чудовим збігом обставин) має багато впливових знайомих у різних солідних структурах, у тому числі в митних органах.
Повіривши назвичайно комунікабельному, впевненому в собі офіцеру-льотчику, «клієнти» за пригон із-за кордону та розмитнення авто зазвичай передавали йому кошти у розмірі від 1,5 до 7 тисяч доларів США. Опісля ж, зоставшись в дурнях, ніяк не могли поспілкуватись з «пілотом». На їхні наполегливі дзвінки Поліщук відповідав фразами на кшталт: «Відпрацьовую командирський польот. Говорити не можу. Взлітаю. «Поехали»... А далі – міняв номер мобільного телефону.
Тепер щодо впливових знайомих у різних структурах Як журналіст, за допомогою до якого зі своїми історіями загалом звернулось понад десятка потерпілих, обдурених Поліщуком, з впевненістю можу стверджувати лише одне: такі знайомі в нього є в правоохоронних органах Хмельниччини. Саме в цій області Олександр Поліщук «бомбив фраєрів» найчастіше та найбільш активно, маючи «до одного місця» їхні численні заяви та скарги в місцеву поліцію та прокуратуру.
А розгадка цього дуже проста: такі звернення, де фігурував аферист Поліщук, хмельницькими правоохоронцями усіляко «футболились». Добиватися відкриття кримінальних проваджень вдавалося лише окремим потерпілим, які підключали фахових адвокатів, використовували особисті зв’язки в правоохоронних органах.
Однак результату від цих справ завжди було «з гулькин ніс». Як правило, ці кримінальні провадження належним чином ніхто не розслідував, на стадії досудового розслідування вони «зависли» на роки.
Вирок («смішний» вирок) щодо шахрайства Олександра Поліщука було винесено лише в одному кримінальному провадженні – за ч.1 ст.190 КК України. Йдеться про рішення Старокостянтинівського райсуду від 18.03.2019 року, згідно якого було ухвалено призначити Поліщуку (який уклав угоду про примирення з потерпілим) покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 гривень.
Цинізм шахрая меж не мав
Від шахрайських дій Поліщука, зокрема, потерпів мешканець Хмельницька Олександр Кошовий. Аферист заволодів його автомобілем – Рено Лагуна - вартістю 3000 євро.
У Львові від шахрая Поліщука, зокрема, постраждала працівниця піцерії «Челентано» (що на пр. В’ячеслава Чорновола) Христина Пелехач, у якої аферист, представляючись працівником СБУ, видурив тисячу доларів США. При цьому його не зупинило те, Христина та її матір-пенсіонерка були жертвами квартирного шахрайства (втратили у Львові єдине житло) та тривалий час безуспішно намагалися добитися від правоохоронців розслідування скоєного відносно них злочину. Беручи кошти за «допомогу», аферист цинічно обіцяв залучити до їхньої справи найкращих львівських адвокатів, проконтролювати хід розслідування з боку обласного СБУ. Щоб йому повірили, називав своє справжнє ім’я та прізвище, показував паспорт, надав розписку про отримання грошових коштів. Після чого – зник…
На Хмельниччині шахрай обдурив також мешканку села Гвардійське Хмельницького району Ольгу Шевчук, у якої за «сприяння» в купівлі за кордоном автомобіля та за його розмитнення взяв «з кінцями» 5 тисяч доларів США.
Підприємець Ольга Шевчук з Поліщуком познайомилась, коли він працював торговим агентом на Хмельницькій кондитерській фабриці і постачав у її магазин кондитерські вироби. Допомогти із придбанням в Європі автомобіля Поліщук запропонував їй весною 2016 року – після того, як звільнився з фабрики. Спочатку взяв в неї 3800 доларів США на купівлю і на те, щоб пригнати авто, опісля – 1200 доларів США – на його розмитнення. Після чого зник.
Найцікавіший факт такий: у цей же період Поліщук «допоміг» із придбанням автомобілів ще кільком особам, з якими раніше співпрацював як торговий агент кондитерської фабрики, «розвівши» кого на чотири, кого на п’ять тисяч доларів США. Зокрема, його жертвою стала ще одна (окрім Ольги Шевчук) власниця магазину і продавчиня, що мешкають в населених пунктах Хмельницької області.
Більшість постраждалих стверджують, що аферист використав відносно них відпрацьовану роками схему. Суть її в тому, що спершу Олександр Поліщук влаштовується на кілька місяців на роботу, де можна «вистежити» грошовитих «клієнтів». Наступний крок – «втирання» до них в довіру. Далі – звільнення з роботи і «раптова» дружня пропозиція посприяти в придбанні за кордоном автомобіля за низькою ціною…
Замість епілогу
Стягувати у Поліщука присвоєні кошти через суди сенсу немає. На афериста не зареєстровано жодного майна, він ніде не працює. Водночас, за наявною інфо, частині потерпілих свої кошти вдавалося повернути. Шахрай реагує на розголос в соцмережах, на відкриті проти нього кримінальні провадження (якщо такі справи починають активно розслідуватись), на "профілактичні" бесіди на природі (зокрема, коли ловлять та силоміць вивозять. наприклад, до лісу). Однак тут є один нюанс: зустрітись з ним після втрати коштів не просто.
На фото: мордатий «співробітник СБУ» Олександр Поліщук в піцерії «Челентано» у Львові.
Віктор Корнієнко
Вивчивши матеріали справи суд надав дозвіл працівникам Західного офісу Держаудит служби України на проведення позапланової ревізії фінансово-господарської діяльності Львівського комунального підприємства "Лев".
Під час позапланової ревізії буде перевірено законність проведення процедур закупівель та цільового використання бюджетних коштів, зокрема по договорах про які Гал-інфо повідомило у своєму матеріалі від 13 вересня 2022 року: "ЛКП "Лев" сплатило улюбленому ФОПу понад 200 тисяч в обхід Prozorro".
Чому? Що робити? Як зняти безпідставний арешт? Майже від самого початку введення з 24 лютого 2022р. воєнного стану...
Низка фактів свідчить про те, що Комунальне некомерційне підприємство "5-а міська клінічна лікарня м. Львова", генеральним директором...
Йдеться про "Кейтерінг-груп" та "Укр-Галич", що "конкурували" між собою в тендері на закупівлю послуги із харчування стаціонарних хворих...
Приватне підприємство «Рома», власником та керівником якого є депутат Львівської облради Роман Демчина, упродовж останнього часу стало фігурантом низки...
Сімейне право (розлучення, аліменти, поділ майна)
Авторське право (реєстрація та захист авторських прав)
Протидія домашньому насильству (консультації, захист)