Або про те, як у Львові в умовах війни знищували підприємство, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Отож, найбільш гучний за останні час скандал довкола львівського заводу ЛОРТА, що входить до складу «Укроборонпрому», вибухнув в травні минулого року. Коли стало відомо про затримання за підозрою у сутенерстві його директора - Олега Погребняка. Йдеться про секс-бізнес «на широку ногу»: у Львові була мережа борделів у стриптиз-клубах «Какаду» та «Білий какаду».
Паралельно з цим, як згодом вияснилось, було організовано ще один вид «бізнесу»: «дерибан» майна держпідприємства, яке є виконавцем і співвиконавцем державних оборонних замовлень. Отож, все найцікавіше (у тому числі нові гучні скандали) ще попереду.
Про сумнівне призначення
Почати, мабуть, варто з самого початку. Нового директора – Олега Погребняка трудовому колективу ДП «Львівський державний завод ЛОРТА» представили 25 березня 2016 року. Під бравурні заяви, що від роботи цього підприємства залежить безпека і обороноздатність нашої країни. І що з приходом нового керівника обсяги виробництв на заводі «ЛОРТА» збільшуватимуться, а показники покращуватимуться – таке переконання озвучив перший заступник голови Львівської ОДА Ростислав Замлинський.
Виглядало це загалом дивно. З огляду хоча б на біографію новоспеченого директора, який 15 років працював у власному бізнесі, а потім (перед тим, як очолити держпідприємство у Львові) був радником директора Львівського бронетанкового заводу та лише один рік керував в Києві ДП «Науково-технічний комплекс «Імпульс», що входить до складу «Укроборонпрому».
Цю посаду, до речі, він покинув після того, як київські правоохоронці відкрили кримінальне провадження за фактом розтрати службовими особами НТК «Імпульс» державних грошових коштів в особливо великих розмірах – за ч. 5 ст. 191 КК України. Це інформація з реєстру судових рішень. Йдеться про угоду з компанією «Глобалтрейд груп» на поставку восьми захищених планшетних комп’ютерів на суму 840 тисяч гривень. Акт прийому приладів був підписаний обома сторонами, однак насправді ДП «НТК «Імпульс» отримало лише один комп’ютер…
Усі засуджені сутенери отримали занадто м’які вироки
В лютому 2017 року в інтерв’ю виданню «Гал-інфо» Олег Погребняк з оптимізмом розповідав, що кероване ним підприємство завершує розробку пункту управління артилерійською батареєю «Оболонь-А» та готове виготовляти гармату для Збройних сил України. Також керівництво заводу планує запустити виробництво автоматизованого звукометричного комплексу артилерійської розвідки «Положення-2», розробленого одеським конструкторським бюро «Блискавка».
А вже через місяць, в березні, керівнику заводу ЛОРТА оголошують підозру за ч. 3 ст. 303 КК України – в сутенерстві (причому в складі організованої злочинної групи). Зроблено це було у справі, відкритій ще в серпні 2016 року. Його разом з сімома співучасниками підозрюють в організації діяльності у Львові борделів – у стриптиз-клубах «Какаду» та «Білий какаду».
Подальші події розгортаються доволі стрімко. Підозрюваного оголошують в розшук, оскільки на виклики слідчого він не приходить. В травні затримують. Суд приймає рішення про його арешт – з правом внесення застави в розмірі 128 тис. грн.
Далі матеріали відносно Погребняка чомусь виділяються в окреме провадження. Поки триває розслідування цієї справи, львівські суди влітку 2017 року встигають винеси вироки чотирьом членам злочинної групи. Трьох з них – адміністратора стриптиз-клубу та двох рядових виконавців – засуджують до 5 років умовного терміну. Адміністратору приміщення, де надавались сексуальні послуги, призначають умовний термін на один рік.
Ще через рік напрочуд м’який вирок виноситься одному із організаторів діяльності борделів у стриптиз-клубах «Какаду» та «Білий какаду». Йдеться про рішення Личаківського райсуду відносно 49-річного харків’янина Дмитра Степанова. Він отримав умовний термін у вигляді 5 років, незважаючи на те, що займався нелегальним бізнесом у Львові, будучи у цей час засудженим за сутенерство в Харкові – до 5 років позбавлення волі з призначенням іспитового строку 3 роки. На вирок Личаківського райсуду, винесений сутенеру-рецидивісту, прокуратура Львівської області подала апеляцію.
З цього судового рішення відомо, що Дмитро Степанов разом з щонайменше з шістьома спільниками організовували та забезпечували діяльність борделів у Львові упродовж 2014-2016 років. Загалом ними було працевлаштовано у Львові близько 50 жінок, які повинні були надавати послуги інтимного характеру (в основному – із Харкова, де також діяв стриптиз-клуб «Какаду»).
Клубу “Какаду”. Фото portal.lviv.ua.
Далі (про те, як було організовано інтимне «дозвілля») дослівно: «Зокрема, клієнту надавалась можливість обрати одну з осіб жіночої статі, які знаходились в стриптиз клубі, оплатити її інтимні послуги в сумі від 1300 до 1900 гривень за одну годину, 40% з яких отримувала особа жіночоїстаті, та за вибором клієнта, обрана ним особа жіночої статі, направлялась для надання вказаних інтимних послуг за місцем, яке вкаже клієнт, або у спеціально облаштоване членами організованої групи приміщення за окрему плату, яка становила 250 гривень».
Яка ж доля колишнього директора?
Це питання автор, зокрема, поставив начальнику управління боротьби із злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми Головного управління Нацполіції у Львівській області, підполковнику поліції Сергію Молотову. З огляду на те, що саме працівници цього управління проводили оперативні заходи та документували злочин.
– Справа в суді. І там працює група серйозних адвокатів, – розповів Сергій Молотов. – Працівники нашого управління у цей час лише супроводжують це кримінальне провадження. Розвозять, якщо потрібно повістки, здійснюють привід свідків, обвинувачених. Зі свого боку, ми зробили все, щоб задокументувати діяльність цієї злочинної групи та її організаторів.
З інформації, яка міститься в реєстрі судових рішень, вдалося з’ясувати таке. Кримінальна справа за статями про сутенерство та про створення або утримання місць розпусти і звідництво, в рамках якої обвинувачується Олег Погребняк та ще двоє осіб, нині перебуває в Личаківському райсуді. Однак іі розгляд ще не почався. Зокрема, через «усунення» двох суддів, у провадження яких вона надходила. Один суддя був відведений від розгляду справи за заявою адвоката обвинуваченого, інший – заявив самовідвід.
Загалом з інформації в реєстрі можна зробити висновок, що після завершення досудового розслідування підозрюваний та його адвокати умисно затягували ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. А тепер подібна тактика (на затягування процесу), вочевидь, застосовується в суді.
Як «дерибанили» майно підприємства
А тепер про головне: теперішню ситуацію на підприємстві, яким понад рік покерував Олег Погребняк. Лише кілька фактів.
У Львова завод ЛОРТА нині є найбільшим божником з виплати заробітної плати. Сума боргу перевалила вже за 14 млн грн.
Підприємство не виконало умов договору з Міноборони щодо виготовлення та поставки автоматизованого звукометричного комплексу артилерійської розвідки «Положення-2», який призначався для використання у зоні проведення антитерористичної операції. У зв’язку з зривом військового замовлення Господарським судом Києва було прийнято рішення про стягнення з ДП «Львівський державний завод ЛОРТА» до державного бюджету України 10,2 млн. грн. (згідно з договором, виконавець, порушивши терміни виготовлення продукції, повинен був повернути замовнику кошти, отримані раніше як попередня оплата за контрактом, а також сплатити штрафні санкції). Сьогодні завод ЛОРТА фігурує в кількох кримінальних проваджень, які свідчать про те, що на підприємстві останнім часом було організовано масштабний «дерибан» майна.
Передусім це справа, що була відкрита в січні цього року за ч. 5 ст. 191 (привласнення, розтрата майна в особливо великих розмірах) та ч. 2 ст. 366 КК України (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки).
Фабула її така: в період 2016-2017 рр. службові особи ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» внесли завідомо неправдиві відомості в фінансово-господарську документацію, що підтверджували отримання від ТОВ «Торговий дім «Еталон» товарів (запасних часин) та безпідставно перерахували на рахунок цього товариства кошти в сумі понад 5 млн. грн.
Ще одна вельми показова справа була відкрита в серпні 2017 року – також за ч. 5 ст. 191 КК України. Поміж фактів, які лягли в її основу, надання керівниками заводу в 2016 році 2 млн грн безпроцентної поворотної фінансової допомоги (позики) ДП «НТК «Імпульс» (яким раніше керував Олег Погребняк) та закарпатській філії одного з військових заводів, що негативно вплинуло на фінансово-економічний стан ДП «ЛДЗ «ЛОРТА».
Інший факт пов'язаний з незаконним списанням майна основних фондів підприємства, що у подальшому було реалізовано ТОВ «Група Спецтехнологія» за ціною металобрухту на загальну суму 610 тис. грн.
Окрім цього, правоохоронцями було встановлено, що службові особи підприємства «без наявності необхідності, підстав та погоджень з кінцевим замовником» здійснювали виїзди у відрядження за кордон, на що було витрачено 270 тис. грн.
Що все означає? Саме так нинішня влада «дбає» про обороноздатність. В умовах війни. Отакі нині керівники оборонних підприємств. Для яких головне – «дерибан» майна, заробітки всіма можливими способами. А військове замовлення може і почекати…
Довідка.
Львівський державний завод «Львівське об'єднання радіотехнічної апаратури» був заснований 1944 року. У період розквіту підприємства на ньому працювало до 17 тисяч робітників. З 2014 року підприємство освоїло виробництво продукції для потреб Збройних сил України. Більшість виробів, які виготовляються на ДП «Львівський державний завод ЛОРТА», є дослідними взірцями, які перебувають на етапі випробувань. На заводі, за останніми даними, працевлаштовані близько тисячі працівники;
Віктор Корнієнко, член Національної спілки журналістів України.
Те, що банкрутство в Україні є одним з найпоширеніших способів «кинути» кредиторів, інстументом латентного, а часом і відкритого рейдерства, а також способом уникнути кримінальної відповідальності за економічні злочини, - відомо багатьом.
Однак як саме це відбувається, мало хто знає. І тут нема нічого дивного. Оскільки банкрутство – дуже складний процес, нерідко – з наявністю великої кількості «гравців» (це кредитори, яких може бути і десятки, і сотні, арбітражний керуючий, суддя, дебітори). У разі ж, коли цей інститут використовують «недобросовісні особи», йдеться, як правило, про багатоходові, схожі на масштабне шахрайство схеми, виявляти та розслідувати які у нинішніх реаліях правоохоронцям не по зубах.
Одна з таких схем пов’язана з банкрутствами підприємств в судах інших областей: себто подалі від кредиторів. З неї і почнемо.
Чому саме не львівські фірми хочуть банкрутитись у Львові
Останнім часом Львів для «чужих» підприємств-боржників став справжньою банкрутную меккою». Аби в цьому переконатись, достатньо «погортати» Єдиний державний реєстр судових рішень та проаналізувати судові рішення у справах про банкрутство, винесені Господарським судом Львівської області.
Йдеться про фірми з різних куточків України: чернівецькі, київські, чернігівські, херсонські…. До Львова вони перебираються, обвішані боргами на десятки, сотні мільйонів гривень. «Нашу» прописку отримують, зазвичай, незадовго до розгляду справи в госпсуді. Для реєстрації, як правило, використовують кілька постійних адрес.
Далі подається заява в обласний господарський суд, і потім боржник, як правило, без проблем ліквідовується. І все це здебільшого «під опікою» одних і тих самих львівських юридичних компаній та арбітражних керуючих, які з цими компаніями пов’язані.
Що ж криється за такими «подорожами», перереєстраціями, ліквідаціями? Розглянемо на прикладах підприємств, які госпсудом вже визнані банкрутами та щодо яких відкрито ліквідаційну процедуру.
Як виглядає «господарське» правосуддя?
Зідно з інформацією з реєстру судових рішень, з початку року суддями обласного госпсуду було винесено 24 постанови про визнання підприємств банкрутами і відкриття ліквідаційних процедур. Частина цих рішень стосується фірм, які «до банкрутства» були зареєстровані та провадили господарську діяльність в інших областях.
У їх числі - херсонська приватна фірма «Наталі», засновником та власником якої, за даними реєстрів Мінюсту, є Наталія Карунос, керівником Андрій Карунос.
Банкрутитись через Господарський суд Львівської області ПФ «Наталі» (юридична адреса підприємтства у Львові - вул. Кульпарківська, буд. 93) почала в квітні цього року – за заявою обласного ГУ ДФС, яке вказало податковий борг підприємства-боржника на суму понад 3 млн грн. Заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ПФ «Наталі» прийняла до розгляду суддя Лідія Чорній (яка, до речі, в останні роки обіймає посаду заступника голови суду).
Тепер про один дивний збіг. До цього суддя Чорній розглядала справи про банкрутство ще двох херсонських підприємств-боржників: ПрАТ «Херсонський оптовий торговий дім-97» та ТОВ «Херсонский оптовий торговий дім-02», що зареєстровані у Львові за «тією ж» адресою - вул. Кульпарківська, буд. 93 та поміж засновників-власників яких є «ті ж самі» особи – Наталія Карунос та Андрій Карунос.
ТОВ «ХОТД-02» було ліквідовано згідно з ухвалою судді Чорній від 22.07.2015 року, у результаті «залишилися з носом» майже дві сотні кредиторів, яким загалом не було виплачено понад 46 млн грн. боргів.
Через кілька років ця ухвала – про припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ «ХОТД-02» – була скасована. А провадження було поновлено, згідно з ухвалою судді Чорній від 01.08.2018 року – з огляду на нововиявлені обставини (після того, як було виявлено майно, яке належить банкруту).
Щодо справи про банкрутство ПрАТ «Херсонський оптовий торговий дім-97», то суддя Чорній її розглядає вже майже 5 років, на цей час у справі триває ліквідаційна процедура.
Тобто, що взагалі відбулося? Автоматизована система розподілу справ між суддями в обласному госпсуді тричі обирала суддю Лідію Чорній для розгляду справ про банкрутство споріднених фірм. Йдеться про підприємства, які у Херсоні були пов’язані з мережею супермаркетів «Оскар», що обанкрутилась кілька років тому та які опісля «перебралися» ліквідовуватись до Львова. Що «за кадром» такого збігу?.. Випадковість? Маніпуляції? Вручання в автоматизовану систему розподілу справ між суддями?
До речі, збіги на цьому не закінчуються. За адресою, де у Львові зареєструвалися херсонські підприємства-боржники, є, зокрема, приватне підприємство, яке було визначено як організатор аукціону з продажу майна ПрАТ«Херсонський оптовий торговий дім-97.
Однак повернімося до справи про банкрутство ПФ «Наталі».
З ухвали судді Лідії Чорній від 10.05.2018 року відомо, що арбітражним керуючим у цій справі автоматизована система визначила Боярчукова С.Г. Однак оскільки він не подав до суду у «встановлений строк» заяву про призначення його розпорядником майна (з яких причин – в ухвалі не зазначено), судом було повторно здійснено запит на автоматичне визначення кандидатури арбітражного керуючого.
А далі знову збіг: на електронний запит судді Чорній автоматизована система з поміж десятків абрітражних керуючих вибирає Чорнія М.В., який, як зазначено в ухвалі, «перебуває в шлюбі з суддею Чорній Л.З.».
Після цього суд доходить висновку «заявити самовідвід».
Взагалі ж, аби розвіяти сумнів у неупередженості, заявити самовідвід суддя Чорній повинна була раніше: коли автоматизована система втретє обрала її для розгляду справи про банкрутство херсонської фірми з «такими самими» власниками.
Однак цього зроблено не було. Натомість був проведений повторний відбір кандидатури арбітражного керуючого, що схожий на хитромудру комбінацію. Що за цим всім може «ховатись»? Вочевидь, бажання контролювати процес банкрутства усіх трьох споріднених підприємств. А це вже серйозна корупційна складова...
Подалі від кредиторів та кримінальних справ
З початку року господарським судом Львівської області (суддею Вірою Гутьєвою) розглядається справа про банкрутство ТОВ «Нарада», засновником та керівником якого є мешканець Білої Церкви Віктор Тяптін.
Цю справу, як і у випадку з ПФ «Наталі», було порушено за заявою ГУ ДФС у Львівській області, яке заявило кредиторські вимоги до ТОВ «Нарада» на суму 4,6 млн. грн.
Банкрутство даного підприємства передусім цікаве тим, що воно відбувається одночасно з розслідуванням кримінального провадження, у якому фігурують службові особи ТОВ «Нарада», при чому за ч. 2 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків у великих розмірах).
Таку схему, зазвичай, використовують у випадку фіктивного банкрутства, зокрема, щоб приховати скоєні злочини та уникнути кримінальної відповідальності. Чи знають про цю схему «господарські» судді? Звісно. До того ж, як ніхто інший. Однак все йде своєю чергою: ламати її ніхто не збирається. Схему просто «не помічають», банкрутуючи боржників не лише подалі від кредиторів, а й подалі від кримінальних справ, у яких вони фігурують.
У «нашому» випадку ситуація виглядає так. Кримінальне провадження щодо службових осіб ТОВ «Нарада», які ухилились від сплати податків на суму 2,43 млн грн, розслідують працівники слідчого відділу ФР Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області. В матеріалах реєстру судових рішень також міститься інформація про те, що ТОВ «Нарада (перед тим, як «прописатись» у Львові) перебувало на податковому обліку в ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя.
Госпсуд, до речі, мав би зупинити провадження у справі про банкрутство ТОВ «Нарада» до того часу, доки не буде розслідувано вищезгадане кримінальне провадження. Проінформувати «його» (суд) про наявність такої кримінальної справи, відомості про яку містяться в офіційному реєстрі, мав би арбітражний керуючий. Однак тоді – кіцець цій схемі...
Коментар від голови Західного апеляційного господарського суду
На мої запитання про наявність корупційних схем в господарських судах, про фірми-боржники з інших регіонів, яких за такими схемами банкрутять у Львові, «прописуючи» заздалегідь за одними й тими самими адресами, голова новоутвореного Західного апеляційного господарського суду Борис Плотніцький відповів, що така проблема є і це – «поле роботи для правоохоронних органів». Опісля додав, що такі речі (в основному йдеться про зловживання арбітражних керуючих) важко документувати та доказувати.
І далі зазначив: «Це завжди було, а не тільки зараз. Можу це впевнено стверджувати, оскільки раніше, працюючи суддею, справи про банкрутства слухав п’ять років. Новий Закон про банкрутство, у якому добавилось багато статей, новел, не став тим інструментом, який цьому перешкоджає. Філософія інституту банкрутства така: має бути пріоритет на оздоровлення, на спасіння підприємств, економіки. А насправді у нас виходить, що інститут банкрутства – це спосіб втекти від боргів, не заплатити, як зараз кажуть, кинути свого візаві».
Вищенаведені запитання голові Західного апеляційного господарського суду Борису Плотніцькому були поставленні під час недавньої прес-конференції в форматі «кава з головою суду».
Віктор Корнієнко, член Національної спілки журналістів України.
Новий гірськолижний курорт-гігант хочуть побудувати у Закарпатській області на Свидовецькому хребті. Йдеться про одну з найкрасивіших і найцінніших гірських зон в країні, до складу котрої входить низка природоохоронних територій, у тому числі міжнародного значення. Однак закарпатських можновладців та власників «Буковелю» це не зупинило. "Ідея будівництва на гірському масиві Свидовець «ще одного Буковелю» вперше була озвучена у липні 2016 року головою Закарпатської ОДА Геннадієм Москалем. Йшлося про спорудження розкішного туристичного комплексу – «в рамках» розширення гірськолижного курорту «Буковель» за рахунок земель Рахівського та Тячівського районів Закарпаття.
Тоді було заявлено, що йдеться про великий курортний центр із назвою «Свидовець», який прийматиме до 28 тисяч туристів одночасно. Відтак, на його території побудують понад 60 готелів і 120 ресторанів, 33 підвісні канатні дороги (загальна протяжність 230 кілометрів), що вестимуть до лижних трас. А також торговельні та медичні центри, крамниці, банківські відділення, багаторівневі парківки для авто, приватний аеродром з довжиною злітної смуги 1000 метрів для посадки невеликих літаків.
На цей час на гірському масиві Свидовець ще нічого не почали будувати. Головним чином через те, що грандіозні плани звести на високогір’ї мега-курорт викликали активний спротив з боку місцевих жителів, екологів, журналістів, активістів – членів низки вітчизняних та міжнародних громадських організацій.
Чому ж проти цього проекту все гучніше виступають місцеві гуцули? Як відстоюють збереження гірського масиву Свидовець від забудови екологи та громадські активісти? Чи мають під собою підгрунтя чутки про масштабний «дерибан» земельних ділянок, на яких має бути зведений курорт? Щоб відповісти на ці запитання, «Комітет екологічного порятунку України» вирішив провести власне журналістське розслідування.
Під курорт вирубають 430 га лісу
Станом на сьогодні плани будівництва туристичного комплексу «Свидовець» найчіткіше описує повідомлення від Закарпатської ОДА про планову діяльність, зареєстроване у квітні цього року в Єдиному реєстрі з оцінки виливу на довкілля (на сайті Міністерства екології та природних ресурсів України). Невеличке пояснення: ініціаторам будівництва курорту оцінка впливу на довкілля (процедура регламентується законом від грудня 2017 року) потрібна для дозволу з Держгеокадастру на зміну цільового призначення земельної ділянки і для одержання дозволу від Мінрегіонбуду на початок будівельних робіт.
У названому повідомленні курорт «Свидовець» описано, як «нова рекреаційна локація для змістовного сімейного відпочинку» «з мережею підвісних пасажирських канатних доріг, лижних трас, готельно-комерційною інфраструктурою, інфраструктурою зимових та літніх атракцій». Для розташування цих об’єктів загалом доведеться зрубати 430 га лісу (в повідомленні про це вказано в чіткій і конкретній формі – із вказаним розподілом площ по лісництвах).
У документі також зазначено, що територія, визначена для розташування об’єктів туристичного комплексу «Свидовець», сумарно становить 1 430 га та «у відсотках охоплює: територію Ясінянської селищної ради (10 відс.), територію сільської ради с. Чорна Тиса (88,7 відс.) та територію Лопухівської сільської ради (1,3 відсотка)».
Окрім того, вказано, що основна площа під лижні траси та підвісні пасажирські канатні дороги охоплює південні, південно-західні та східні схили гір Гропа (1759 м.), Дурня (1750 м.), Братківська (1788 м.), Руська (1677 м.), Чорна Клева (1725 м.), Великий Менчул, Котел (1771 м.), полонин Братківська, Левковець, Довга, Татул, Менчул, Ворожеска, Герешаска, Крачунєска, хребет Апшинець.
«Ну то пішли вони «к грьобанной бабушке»…
З головою Ясінянської селищної ради Едуардом Зелінським та сільським головою Чорної Тиси Іваном Павлючком поспілкуватися вдалося під час конкурсу фестивалю мистецтв «Гуцульська родина». Бесіда відбулась просто неба – на вершині пагорбу поблизу Ясіні, на фоні мальовничих гірських масивів Чорногори і Свидовця.
Пан Едуард (який виявився екс-головою Рахівської РДА), що є прихильником ідеї побудови курорту, постійно сипав жартами та каламбурив. На кшталт: «Всі магазини зароблять, ринок землі сі підніме, люди будуть мати роботу. То я маю бути дурнем та кричати «йой», бо там слимак в горі якийсь не долізе, що його роздавить машина».
Серйозні ж аргументи звелись ось до чого: «Якщо ми хочемо, наприклад, лишитися сировинною базою із заготівлі лісу та вивозу його за кордон, то будувати нічого не потрібно. Якщо ж поважно думати про розвиток Рахівщини, створення робочих місць, про те, щоб люди не виїжджали масово на заробітки за кордон, щоб не розпадались сім’ї, то такий проект потрібно підтримати. У нас його мешканці підтримали майже одностайно. Тому що люди не є самі проти себе».
Про майже стовідсоткову підтримку будівництва курорту «Свидовець» з боку мешканців села (під час громадських слухань) розповів і сільський голова Чорної Тиси Іван Павлючок. За його словами, на слуханнях у клуб зійшлось зо 200 осіб. З них лише двоє виступили проти. Всі решта були «за», розуміючи вигоди від майбутнього курорту. Передовсім йдеться про п’ять тисяч нових робочих місць, збільшення надходжень до бюджету району та області, припинення незаконної вирубки лісів, оскільки територія, на якій розкинеться курорт, буде охоронятися.
Тим часом сільського голову Іван Павлючка я попросив прокоментувати звернення на Міністерство екології рахівської громадської організації із соціального захисту гуцулів. Про те, що залучення низки полонин під потреби курорту не дасть у повній мірі використовувати пасовища, що неминуче обернеться різким зниження кількості свійських тварин, а це основа місцевого господарства, багатовікової традиційної культури та промисловості.
У відповідь почув загальну, нічим не обґрунтовану фразу: «Ніхто нічого не втратить. Полонини та пасовища залишаться на своєму місці».
Ще більше здивував цей селищний голова, коли запитав у нього про імовірну нелегітимність громадських слухань (про це говорять екологи та журналісти, посилаючись на те, що місцеві мешканці не бачили детальних планів територій, на яких має з’явитися курорт). «Ну то пішли вони «к грьобанной бабушке», – відповів пан Едуард. – Нелегітимність може прокуратура визначити, а не екологи та кореспонденти…».
Чого побоюються місцеві жителі?
Село Чорна Тиса, що вляглось вздовж річки з однойменною назвою за 5 км від Ясіні, я пройшов за кілька години. Дорогою спинявся біля невеликих дерев’яних будиночків (у таких домівках проживає більшість сільських родин), крамнимць, приміщення сільради – аби розпитати мешканців про ставлення до будівництва курорту «Свидовець».
Результати опитування виявилися зовсім не такими, про які говорив сільський голова Іван Павлючок. Переважна більшість пересічних гуцулів висловлювалась різко проти.
Василина, місцева продавчиня:
– Будівництва гірськолижного курорту хочуть ті, хто планує на цьому заробити. Підприємці, чиновники. А простому народу таке «щастя» навіщо? Люди у нас виживають за рахунок зарібків на грибах, ягодах, травах. Овець на високогірних полонинах випасають, корів. За вирощування молодняка великої рогатої худоби отримують бюджетні дотації. Ліс потроху «тягнуть» в обхід закону, куб деревини продають за тисячу гривень. А що від цих промислів лишиться, коли з’явиться курорт?
– Дмитро Іванович, пенсіонер:
Люди побоюються, що будівництво великого туристичного комплексу призведе до неконтрольованої вирубки лісів, паводків і зсувів, висушить колодязі. А з водою у нас і так проблеми. Навіть в горах влітку вода майже висихає. Окрема біда – наші річки. Вони всихають буквально на очах. І з кожним роком це стає більш помітнішим. Коли запрацює курорт, якому води потрібно буде море, неодмінно стане ще гірше.
Микола, власник туристичної садиби:
– Влада обіцяє, що з появою курорту люди масово зароблятимуть на туристах. В присадибних господарствах для їхнього обслуговування буде створено тисячі ліжко-місць. Однак такі обіцянки нічого не варті. Курорт-гігант наімовірніше «вдарить» по зеленому туризму, перетягнувши до себе більшість туристів. За таких умов власникам приватних туристичних садиб заробляти стане набагато важче. А про заробітки на ліжко-місцях в приватних господарствах я взагалі мовчу.
Будівництво курорту «Свидовець» узаконили львівські судді
Наразі збереження гірського масиву Свидовець найактивніше відстоюють громадські активісти. Ініціативній групі в січні цього року вдалося виграли суд за позовом до Тячівської РДА та Рахівської РДА – щодо скасування як протиправних розпоряджень про затвердження детальних планів території стосовно забудови Свидовецького масиву мега-курортом. Ідеться про постанову, яка була винесена Закарпатським окружним адміністративним судом.
Однак Львівський апеляційний адміністративний суд це рішення скасував, чим фактично дозволив будівництво гірськолижного курорту «Свидовець».
– Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, яка була винесене під час судового засідання 4 травня, ми обов’язково будемо оскаржувати у Верховному суді України – розповідала юрист, представник однієї з екологічних організацій Софія Шутяк. – Зазначу, що на цьому засіданні ми, до речі, вперше побачили детальний план території, на якій планують побудувати гірськолижний курорт «Свидовець». Цей документ показали представники Рахівської та Тячівської районних держадміністрацій До цього документація стосовно майбутнього масштабного будівництва приховувалась. У нас є купа запитів – на райони, область, у яких викладено прохання показати план. Однак нам нічого так і не надали. Районні адміністрації відповідали, що документи перебувають на експертизі в облдержадміністрації, а чиновники ОДА у свою чергу відписували, що плану території в них нема, і що вони в районів його не просили.
За словами Софії Шутяк, наразі детальний план території вже встигли проаналізувати екологи, які дійшли висновку, що він є сирим, не вичитаним граматично, містить багато змістовних недоліків. З іншого боку, на картографічних матеріалах до детального плану території дуже добре видно кількість лижних трас, місця, де планують облаштувати підйомники, спуски.
Найімовірніше саме тому ці документи і були «утаємничені». Для чого це робилося? Жителя Ясіні та Чорної Тиси, з якими довелося спілкуватися, розповіли про «тихий» (за участі місцевого керівництва) «дерибан» земельних ділянок на масиві Свидовець, які у разі будівництва об’єктів гірськолижного курорту цінуватимуться на вагу золота. Щоправда, конкретних фактів наведено не було.
Про конкретні факти
У реєстрі судових рішень вдалося віднайти інформацію про два вельми показові кримінальні провадження, які нині розслідують слідчі СУ ГУ НП в Закарпатській області.
Одне з них було відкрито у лютому цього року – за ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) та стосується фактів «дерибану» земельних ділянок в урочищі Свидовець (на території Карпатського біосферного заповідника), в урочищах Теплий Луг, Урда, Цукрівка (на території Чорнотисянської сільської ради).
Фігурантами у цій справі є службові особи Рахівської РДА, районного управління Держгеокадастру та головного управління Держгеокадастру в Закаратській області, які «шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей до документації із землеустрою щодо відведення у земельну власність земельних ділянок» забезпечили вибуття даних земель із державної власності.
Інша справа була відкрита в листопаді 2016 року – за «тією ж» ч. 2 ст. 364 КК України та ч. 1 ст. 358 (підроблення документів, використання підроблених документів). Її головні фігуранти – посадовці обласного Держгеокадастру, які, зловживаючи службовим становищем, упродовж 2013-2016 років незаконно передали у власність громадянам 33 земельні ділянки в урочищі Драгобрат (за межами смт. Ясіня) – «у межах реалізації інвестиційного проекту будівництва туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець».
Коментарі, як кажуть, зайві.
Замість епілогу
За даними науковців, Свидовецький масив є одним з найцінніших осередків біорозмаїття українських Карпат. На території, де заплановане будівництво гірськолижного курорту «Свидовець», представлені унікальні високогірні ландшафти льодовикового походження, особливо цінні гідрологічні об’єкти – високогірні озера і водозбір головних витоків річки Тиси, масиви особливо цінних для заповідання старовікових лісів і пралісів, оселища та популяції щонайменше 42 рідкісних і зникаючих видів судинних рослин, 14 видів безхребетних і 37 видів хребетних тварин Червоної книги України (2009).
Окрім того, хребет Свидовець та річка Чорна Тиса є природоохоронними територіями міжнародного значення – частинами Смарагдової мережі Європи, що затверджені Постійним комітетом Бернської Конвенції про дикі види флори та фауни і середовища існування у Європі у 2016 році.
Віктор Корнієнко, редактор напрямку журналістських розслідувань «Комітет екологічного порятунку України».
21 травня в Чернівцях оголосили вирок колишнім бійцям АТО, яких затримали за розбійний напад на сім’ю голови обласного господарського суду Бориса Желіка. Зроблено це було потайки - щоб уникнути реакції з боку громадськості. Отож, про час та дату зачитування судового рішення не повідомлялось.
Подивитися в очі волонтерам, ветеранам АТО, звичайним жителям міста, які приходили підтримувати підсудних, побоялася колегія суддів Першотравневого районного суду Чернівців. Згідно її вердикту, чотирьох обвинувачених було засуджено до позбавлення волі на терміни від 8 до 11 років. Це при тому, що достатніх доказів їхньої вини представлено не було. Ряд фактів свідчить про те, що слідство, яке скерувало до суду докази, зібрані з серйозними процесуальними порушеннями, їхню вину просто не довело.
Чому правоохоронці «відмовилися» від квадрокоптера
Цей судовий процес з самого початку був особливим. Так само як досудове слідство. З огляду, передусім, на кількість порушень, які допускали судді та правоохоронці. Загалом складалося вражання ніби діє єдиний запущений кимось механізм, націлений на те, аби якомога скоріше затримати та якомога жорсткіше покарати кривдників відомої в судовій системі області особи. І зовсім не важливо якими способами це буде зроблено, чи справжніми будуть спіймані злочинці чи «підставними».
Одразу зазначу, що таке враження виникло не просто так: як журналіст я був присутнім на трьох судових засіданнях у даній справі. У тому числі й на судових дебатах, коли сторона захисту наголошувала на фактах, які свідчили про незаконне затримання обвинувачених, вибивання в них зізнань за допомогою фізичного насилля та катування, штучне створення доказів винуватості, грубе порушення прав підсудних на захист.
Однак перед тим, як зупинитись на цих фактах більш детально, нагадаю хронологію подій.
Цей розбійний напад трапився у Чернівцях минулорічним літом. ЗМІ тоді повідомляли, що 10 липня, приблизно о 6 годині ранку на територію домогосподарства Бориса Желіка (що знаходиться по вул. Січових Стрільців) пробралися четверо невідомих осіб у масках-балаклавах і камуфляжі. Двоє з них напали на дружину судді, яка вийшла з будинку. Інші бандити зайшли в будинок та вчинили напад на сплячого суддю, заклеїли йому рот скотчем і, погрожуючи автоматом, змусили показати сейф. Здобиччю злочинців стало близько 11 тисяч євро.
Про те, що затримано чотирьох підозрюваних (троє з яких колишні учасники АТО), поліція повідомила 26 липня. Було заявлено, що свою жертву – голову госпсуду – вони обрали, вивчаючи електронні декларації на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому злочинці стежили за суддею понад півроку, ретельно вивчали деталі його розкладу дня. Щоб зібрати «потрібні» відомості, застосовували навіть літальний апарат - квадракоптер.
Як саме вдалося розкрити розбійний напад, чим конкретно підтверджувалась вина затриманих - правоохоронці не розповіли. Хоча, за логікою речей, доказів у поліції мало було достатньо. Враховуючи оприлюднені деталі розбою та твердження про те, що підозрювані були затримані 25 липня й відразу визнали свою провину.
Зауважу, що у ході подальшого слідства квадракоптер «зник», стеження за суддею «скоротилося» до 30 днів, а кількість злочинців, що напали на домогосподарство судді «зменшилася» до трьох (про таку кількість нападників, змінивши попередні покази, під час повторного допиту, зокрема, повідомила потерпіла).
Цікаво, що у вироку суду, де розбійний напад описується в численних деталях, взагалі відсутня інформація про кількість нападників, яких побачила потерпіла.
Про підсудних, потерпілого та його родину
Нагадаю, що в Першотравневому райсуді справу про розбійний напад на родину Бориса Желіка почали розглядати у лютому цього року – у складі колегії: суддя-доповідач Аліна Федіна, судді Лариса Стоцька та Ігор Іщенко.
ЇЇ фігурантами, які опинилися на лаві підсудних, стали: мешканець Києва, уродженець Донецька (що переїхав з окупованої території) Михайло Бальберт (1987 р.н.), мешканець Львівської області Богдан Козубаль (1992 р.н.), чернівчани Олександр Якушик (1991 р.н.) та Максим Каленюк (1992 р.н.), яких обвинувачували за ч.4 ст. 187 (розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою) та за ст. 257 (бандитизм). Каленюка, окрім цього, звинувачували за ч. 1 ст. 263 КК України, що передбачає відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв.
Колишніми атовцями є Бальберт, Козубаль та Каленюк. В зоні АТО вони прослужили майже два роки. Спочатку були бійцями добровольчого батальйону «Донбас», опісля служили як мобілізовані - в 46-тому окремому батальйоні спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна».
До кримінальної відповідальності ніхто з обвинувачених раніше не притягувався. Двоє з них мають вищу освіту, один – вищу незакінчену освіту.
Нагадаю також деяку інформацію про потерпілого та його родину.
Борис Желік є головою господарського суду Чернівецької області з 2001 року. До цього він майже 10 років пропрацював головою обласного арбітражного суду.
Його син – Максим Желік є суддею Львівського апеляційного господарського суду. Невістка Олександра Желік та дочка Тетяна Волошина є адвокатами. Відомо, що минулого року невістка подавала електронну декларацію як кандидат на посаду судді місцевого суду. Зять суді Бориса Желіка – Сергій Волошин - є заступником голови Шевченківського районного суду Чернівців.
А тепер про головне: як насправді розслідували кримінальну справу щодо розбійного нападу на голову госпсуду. Почати можна з того, що 24 липня 2017 року слідчим суддею «того самого» Шевченківського райсуду Чернівців було задоволення клопотання слідчого про привід громадянина Бальберта – для допиту у процесуальному статусі свідка в рамках кримінального провадження щодо розбійного нападу…
Про незаконне затримання та катування: історія Михайла Бальберта
Адвокат Бальберта Олена Меленюк під час судових дебатів розповідала, що її підзахисний був затриманий 24.07.2017 року в Києві - близько 10 год. ранку. Приблизно через годину після цього слідчий у Чернівцях звернувся до суду з клопотання про привід Бальберта на 17 год. Тобто затримання відбулось з порушенням закону, без ухвали слідчого судді. Окрім того, Бальберту не роз’яснили його прав, не повідомили про причини затримання. Не був складений протокол. В центр з надання безоплатної вторинної правовової допомоги про затримання особи негайно повідомлено не було.
Затримували Бальберта правоохоронці в камуфляжній формі та балаклавах, які не представлялись і не церемонились. Під дулами автоматів повалили обличчям до землі, скрутили руки, одягли кайданки, після чого – запихнули до мікроавтобусу.
З Києва до Чернівців підозрюваного везли майже 24 години. Весь цей час він був в кайданках, хоча спротиву не чинив. У мікроавтобусі його били, змушуючи зізнатися у розбійному нападі. У результаті він отримав ряд тілесних ушкоджень. Зокрема, було травмовано праве око, що призвело до зміщення рогівки. Фактично після побоїв Бальберт на право око осліп. У подальшому (через кілька місяців) для відновлення зору йому було проведено оперативне втручання.
У Чернівцях підозрюваного доставили в слідче відділення обласного управління поліції. Провели з ним ряд слідчих дій, зокрема допити, процедуру впізнання. І тільки після цього повідомили центр з надання безоплатної вторинної правововї допомоги про його затримання.
За словами Меленюк, про підозру Бальберту повідомили о 14 годині, тобто на той момент з часу його затримання пройшло вже майже 28 годин. Згідно з вимогами статті 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання. За таких оставин, усі слідчі та процесуальні дії, які проводилися з Бальбертом, є незаконними, а всі докази, які були зібрані внаслідок таких дій, є недопустимими.
Варто наголосити, що подібним чином (без відповідних рішень суду, без складання процесуальних документів) затримували й «опрацьовували» інших підозрюваних, вибиваючи з них викривальні та самовикривальні покази, «готуючи» до подальших слідчих дій.
Впізнання по очах, кольору шкіри чи по «фінгалам» під очими?
На таку слідчу дії як пред’явлення особи для впізнання, під час якої застосовувалися балаклави з прорізами для очей, затриманих приводили побитими (як правило, з гематомами під очима), в брудному та неохайному одязі. Говорячи юридичною мовою, у даному випадку вони суттєво відрізнялися від інших осіб, які пред’являлися для впізнання, що недопустимо і суперечить вимогам процесуального закону.
«Було б дуже дивно, якби потерпілий мене не впізнав. Коли в мене була гематома на пів обличчя, коли було видно, що я весь побитий і ледве розмовляю». – розповідав в судових дебатах Максим Каленюк, акцентуючи увагу на тому, що відео впізнання затриманих судом переглянуто не було, ці докази в суді не досліджувались.
«Після того, як мене затримували, клали на землю, я був весь брудний. На впізнанні мені дали якусь балаклаву, поставили поміж статистів, серед який я значно виділявся своїм зростом. Потерпілій побачити людину, яку затримували, було не важко. До того ж я стояв з підбитим правим оком», - розповідав Михайло Бальберт.
Захисники наголошували на відсутності понятих та адвокатів під час даної слідчої дії, на тому, що у ролі понятих при впізнанні виступали працівники правоохоронних органів, зокрема, бійці спецпідрозділу КОРД, які проводили затримання підозрюваних. Особливу ж увагу звертали на пояснення потерпілих, що надавалися під час впізнання, та які виглядали, м’яко кажучи, непереконливо.
Зокрема, ідеться про пояснення потерпілого, який стверджував, що упізнав двох нападників за ознаками зовнішності. Одного - по кольору шкіри, очах, статурі (по яких саме ознаках – невідомо, правоохоронці цього не зафіксували), іншого – по кольору шкіри та особливості переносиці (хоча той був в одягнений в балаклаву з прорізом для очей).
«Звичайно, кожна людина покрита шкірою і вона має певні ознаки. Певний колір. Все це так, Але що мав на увазі, за якими саме ознаками упізнав Желік, цього не має. І тому це не може бути прийнято як допустимий доказ».- зазначав адвокат Калинюка Юрій Бондарєв.
Суд аргументи захисників до уваги не взяв і над їх оцінкою особливо не мудрував. У вироку, зокрема, зазначено, що колегія суддів не погоджується із позицією адвокатів, які вважали, що дані докази є неналежними та недопустимими - «з тих підстав (цитую дослівно), що впізнання відбувалося 4-х осіб, які були одягнуті в балаклави, оскільки потерпілий Желік Б.Є. впізнав обвинувачених Калинюка М.В. та Козубаля Б.І. за сукупністю певних ознак кольору шкіри, особливості переносиці, ознаках зовнішності, очах, статурі, про що вказано у зазначених вище протоколах, що відповідає вимогам ст. 228 КПК України».
Коментарі тут, як кажуть, зайві.
На експертизу надали купюри, які вилучили без опису…
Поміж доказів сторони обвинувачення, врахованих судом, особливе місце займає висновок молекулярно-генетичної експертизи. Із даного документу, зокрема, вбачається, що на грошових купюрах номіналом 50 та 500 євро, які вилучили під час обшуку в Каленюка, та на грошовій купюрі номіналом 50 євро, яку добровільно видав Бальберт, були виявлені генетичні ознаки крові потерпілого. Зазначу, що в вироку суду фігурує «протокол добровільної видачі від 25.07.2017 року», згідно з яким Бальберт «добровільно видав речі та грошові кошти».
Захисник Меленюк добровільну видачу грошей категорично заперечила, вказавши на те, що Бальберт був затриманий 24 липня. При цьому у нього було все вилучено. Опісля ж він весь час знаходився в кайданках, жодних коштів в нього вже не було.
Адвокат також звертала увагу на те, що гроші, вилучені у її підзахисного, не були описані і декілька днів перебували у слідчих. Яким чином на купюрах могли з’явитися сліди крові потерпілого – не зрозуміло. Також Меленюк зауважила, що потерпілий неодноразово приходив до слідчих, давав покази, не можна виключати, що він не тримав ці гроші в руках, не перераховував.
Адвокат Бондарєв стверджував, що у Каленюка були вилучені всі предмети, коли він був фактично затриманий. Документи, кошти, які були при ньому. При цьому будь-яких документів правоохоронці не складали, а тому невідомо де, у кого та яким чином зберігалися вилучені предмети, у тому числі гаманець з грошима та кілька набоїв. Тому усі подальші твердження, що певна купюра, яка надавалась слідчим на дослідження молекулярно-генетичної експертизи, була вилучена у Каленюка, не відповідають дійсності.
Захисник також зазначав, що у подальшому, щоб прикрити свою хибу, правоохоронці вдалися до наступного порушення. 27 липня, тобто через два дні, предмети, які були нібито вилучені у Калинюка, були оглянуті. Хоча згідно закону вилучені речі підлягали негайному огляду та опечатуванню.
Чому захисники заявляють, що банди не було
При оцінці звинувачень в бандитизмі, захисники звертали увагу на те, що будь-яких даних, які б підтверджували створення, розвиток та діяльність озброєної банди, не було встановлено ні під час досудового розслідування, ні в судових засіданнях.
Не було, зокрема, виявлено (доведено) таку обов’язкову ознаку банди як озброєність. На цьому факті під час судових дебатів загострювали увагу майже всі адвокати.
Захисник Бондарєв у своїму виступі , зокрема, зазначив, що конкретні прояви та ознаки банди у формулюванні обвинувачення навіть не згадуються. Вже не кажучи про докази, які мали б підтверджувати їхню наявність. «Вони відсутні і підмінені лише одним фактом, який вказала у своїй промові пані прокурор: це спільна служба мого підзахисного з іншими своїми друзями в зоні антитерористичної операції» - наголосив адвокат.
Проте суд ці аргументи не врахував. У вироку констатовано, що «злочинну стійку озброєну вогнепальною зброєю банду» організував Каленюк – у період з 12.05.2017 року по 10.07.2017 року. Підбір учасників банди здійснювався з числа раніше знайомих осіб, з якими Каленюк спільно проходив військову службу в зоні АТО та близьких друзів, враховуючи, зокрема, їхнє вміння рішуче діяти в екстремальних та неординарних ситуаціях, отримані ними навики володіння вогнепальною та холодною зброєю.
Банду було організовано «з метою нападу на осіб, які є Державними службовцями різного рангу». Чим це підтверджується? У вироку суду згадується «протокол огляду предмета» - планшета «Самсунг», вилученого під час обшуку в Каленюка – «з наявними в історії пошуків переглядами декларацій та статей різного змісту про суддів з Хмельницької, Херсонської, Одеської та Чернівецької областей, інших посадових осіб».
Інших доказів мені віднайти не вдалося...
Чи була б банда, якби суддя не виявився досвідченим мисливцем?
Озброєність банди сторона обвинувачення доводила тим, що Каленюк «у невстановлений слідством час, за невстановлених обставин, у невстановленої особи, у невстановленому місті» придбав вогнепальну зброю та боєприпаси - автомат Калашнікова з відкидним на бік прикладом та набої до нього. Що означають такі доводи? Лише одне: те, що слідство насправді нічого не довело. Однак суд їх приймає…
Захисник Бондарєв стверджував, що час та обставини появи у Каленюка набоїв якраз відомі. Щоб в цьому переконатися, достатньо було подивитися його військовий квиток, де зазначано, що під час служби в зоні АТО за ним був закріплений автомат Калашнікова модернізований АКМ та пістолет Макарова. Особливу ж увагу адвокат акцентував на таких фактах. Всю зброю на момент звільнення Калинюк здав. Водночас підзахисний не заперечує, що в його рюдзаку, з яким він приїхав після війни додому, випадково опинилися набої від тебельної зброї – кілька патронів калібру 7.62 мм (для автомата) і 18 патронів калібру 9 мм (для пістолета), які пізніше були вилучені у ході обшуку.
Щодо доказів наявності вогнепальної зброї під час розбою.
Фактично вони грунтуються лише на показах потерпілого, який, зокрема, пояснював, що прокинувся від тиску на тіло, «відкривши очі, побачив на собі особу в балаклаві, камуфляжі, з автоматом та ножем» .
Прокурор, зачитуючи покази потерпілого, наголошувала: «Крім того, потерпілий з упевненістю стверджував, що у нападників була вогнепальна зброя – автомат Калашнікова укорочений з відкидним на бік прикладом. Оскільки він дуже добре розбирається в зброї, захоплюється зброєю і є мисливцем вже більше 25 років».
Захисники, коментуючи докази обвинувачення, зокрема, «били» на те, що автомат Калашнікова, про який говорить потерпілий, не було вилучено і приєднано до справи. Не встановнено, чи йдеться про вознепальну зброю чи про макет.
«В якості основних підстав для обвинувачення Каленюка в організації озброєної банди, в розбійному нападі, в незаконному придбанні, зберіганні вогнепальної зброї є свідчення потерпілого. – зазначав під час судових дебатів Юрій Бондарєв. – Однак виникає питання. Потерпілий говорить, що крім цього автомата він ще бачив в руках нападників гранату РДГ-5. Але Каленюку вона не пред’явлена. Як так? Виходить, що частина його показів кладеться в основу обвинувачення, а частина відмітається без будь-яких пояснень. Такі обставини породжують розумний сумнів в достовірності таких доказів».
Замість епілогу
У виступах в судових дебатах свою вину у вчиненні інкримінованих їм злочинів (ідеться про розбій та бандитизм) підсудні не визнали.
Водночас Максим Каленюк частково визнав вину за ч. 1 ст. 263 КК України, зізнавшись в тому, що недостатньо ретельно оглянув перед демобілізацією свої речі, у яких випадково лишились набої від його табельної зброї.
Суд засудив його до одинадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла. Богдана Козубаля – до десяти років, Михайла Бальберта – до дев’яти, Олександра Якушика – до восьми (з аналогічною конфіскацією).
Окрім того, суд частково задовольнив цивільні позови потерпілих про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Чи могло бути інше рішення? Переконаний, що так. Аж до виправдання обвинувачених. З огляду на те, що довелось побачити та почути в Першотравневому райсуді.
Однак, інше рішення могло б бути лише за однієї умови. Якби судовий розгляд даної справи відбувався подалі від Чернівців - у будь-якій іншій області України. І справу тут, звичайно, зовсім не в посаді, яку обіймає суддя Желік Борис Євграфович…
Фото автора
Віктор Корнієнко
член Національної спілки журналістів України
Або як на Буковині, порушуючи законодавчі норми, судять колишніх бійців АТО, яких звинувачують у розбійному нападі на сім’ю голови господарського суду Чернівецької області Бориса Желіка.
Вивчили декларацію, запустили квадракоптер...
Про цей зухвалий розбійний напад, що трапився у Чернівцях минулорічним літом, повідомляли десятки ЗМІ. З того, що публікувалось, вимальовується така картина.
10 липня, приблизно о 6 годині ранку на територію домогосподарства Бориса Желіка (що знаходиться по вул. Січових Стрільців) пробралися четверо невідомих осіб у масках-балаклавах і камуфляжі. Двоє з них напали на дружину судді, яка вийшла з будинку: її кілька разів ударили електрошокером, а потім потягли в одне з підсобних приміщень. Там жінку зв’язали та, погрожуючи ножем, зажадали розповісти, де знаходяться гроші.
У цей час двоє інших бандитів зайшли в будинок, у якому перебував Борис Желік. Вони напали на сплячого суддю, заклеїли йому рот скотчем і, погрожуючи автоматом, змусили показати сейф. Здобиччю злочинців стало близько 11 тисяч євро.
Чотирьох підозрюваних у цьому злочині поліцейським вдалося затримати через два тижні – 25 липня. «Брали» їх за силової підтримки бійців спецпідрозділу «КОРД» - за місцем проживання: двох затримали в Чернівцях, одного – у Києві, ще одного – у Львівській області.
Правоохоронці тоді заявляли, що троє з них є колишніми бійцями добровольчого батальну «Донбас», які проходили службу у зоні проведення АТО. Свою жертву – голову госпсуду – вони обрали, вивчаючи електронні декларації на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому злочинці стежили за суддею понад півроку, ретельно вивчали деталі його розкладу дня. Щоб зібрати «потрібні» відомості, застосовували навіть літальний апарат - квадракоптер.
Як розкривали розбійний напад
Водночас про те, як вдалося розкрити розбійний напад «по гарячих слідах» - правоохоронці не розповіли. Нічого не було повідомлено про конкретні переконливі докази вини затриманих, зокрема, про те, які знаряддя вчинення злочину було вилучено за місцями проживань підозрюваних під час обшуків. Під час прес-конференції, яка була огранізована поліцією після затримання учасників розбою, громадськість, журналісти, змушені були задовольнятися загальними фразами: на кшталт – «карним розшуком головного управління було проведено ряд слідчо-оперативних розшукових заходів» та «провину особи визнали».
Якоюсь мірою про роботу правоохоронців можна судити з матеріалів Єдиного державного реєстру судових рішень – ухвал Шевченківського райсуду Чернівців, що пов’язані з досудовим розслідуванням розбійного нападу на родину голови суду.
З цих документів відомо, що наступного дня після відкриття кримінального провадження за фактом розбійного нападу (тобто 11.07.2017 року) було призначено групу слідчих. У її склад увійшли шість працівників поліції: двоє старших лейтенантів, двоє капітанів, майор та підполковник, які відразу почали розслідування, зокрема, «завалили» суд низкою клопотань. У результаті упродовж двох днів після злочину судом було винесено чотири ухвали щодо задоволення клопотань поліцейських, пов’язаних з доступом до документів, що перебувають у володіння операторів мобільних зв’язків.
А тепер про інші (менш «привабливі») методи поліцейської роботи, застосовані під час розслідування розбійного нападу. Відомо, що при затриманні правоохоронці підозрюваних нещадно били. На цей факт звертали увагу не лише їхні адвокати, але й представники чернівецьких громадських організацій, які заявляли, що шляхом тортур поліціянти вибили в колишніх учасників АТО «добровільне» зізнання. Відтак були скеровані звернення в прокуратуру Чернівецької області, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Однак на хід справи це не вплинуло, винниі у побитті затриманих не понесли відповідальності.
Про суд, підсудних, потерпілого та його родичів
В Першотравневому райсуді справу про розбійний напад на родину голови госпсуду почали розглядати у лютому цього року – у складі колегії: суддя-доповідач Аліна Федіна, судді Лариса Стоцька та Ігор Іщенко.
Фігурантами у ній, які опинилися на лаві підсудних, є мешканець Києва, уродженець Донецька (що переїхав з окупованої території) Михайло Бальберт (1987 р.н.), мешканець Львівської області Богдан Козубаль (1992 р.н.), чернівчани Олександр Якушик (1991 р.н.) та Максим Каленюк (1992 р.н.), яких обвинувачують за ч.4 ст. 187 (розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою) та за ст. 257 (бандитизм). Максима Каленюка, окрім цього, звинувачують за ч. 1 ст. 263 КК України, що передбачає відповідальність за незаконне зберігання та носіння зброї.
Колишніми атовцями є Бальберт, Козубаль та Каленюк. В зоні АТО вони прослужили майже два роки. Спочатку були бійцями добровольчого батальну «Донбас». Опісля служили як мобілізовані - в 46-тому окремому батальйоні спеціального призначення «Донбас-Україна», який був створений на основі тих бійців батальйону «Донбас» Нацгвардії України, що забажали перейти до лав ЗСУ.
Відомо також, що ніхто з обвинувачених раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Двоє з них мають вищу освіту, один – вищу незакінчену освіту.
Трохи інформації про потерпілого та його родину.
Желік Борис Євграфович є головою господарського суду Чернівецької області з 2001 року. До цього він майже 10 років пропрацював головою обласного арбітражного суду.
Його син – Максим Желік є суддею Львівського апеляційного господарського суду. Невістка Олександра Желік та дочка Тетяна Волошина є адвокатами. Відомо, що минулого року невістка подавала електронну декларацію як кандидат на посаду судді місцевого суду. Зять суді Бориса Євграфовича – Сергій Волошин - є заступником голови Шевченківського районного суду Чернівців.
Желік Борис Євграфович, фото з офіційного сайту господарського суду Чернівецької області
Коли суд як спланований «спектакль»
7 березня. Чернівці. Першотравневий райсуд.
Судове засідання у «справі атовців» призначено на 11.00. Однак в суд вирішую прийти на півгодини раніше – аби поспілкуватися з батьками та адвокатами обвинувачених. І потрапляю на засідання, що вже почалося...
Дане дійство більше схоже на заздалегідь сплановану «виставу».
Колегія суддів з незворушним виглядом звертає увагу на те, що кілька адвокатів обвинувачених не прибули вчасно в судове засідання. Після цього, порадившись на місці, ухвалює призначити усім підсуднім на весь час судового розгляду безоплатних захисників – з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області. І доручає центру забезпечити прибуття даних захисників на судове засідання на 12 год. До цього часу оголошується перерва.
У коридорах суду спілкуюсь з адвокатами, що «запізнились» на суд. Дії колегії суддів, яка «насильно», попри заперечення підсудних призначили їм безоплатних захисників (за наявності в них захисників по договору, скориставшись при цьому «трюком» з перенесенням судового засідання) вони називають абсолютно незаконними. У тому числі такими. що суперечать нормам Конституції України (зокрема, ст. 59, яка гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав), вимогам закону про безоплатну правову допомогу, вимогам Кримінально-процесуального кодексу.
Судове засідання, призначене на 12 год., не відбувається. З тієї причини, що не встигають прибути захисники з центру безоплатної вторинної допомоги. Засідання переносять на 14.00.
Довгоочікуваний суд розпочинається з оголошення клопотань прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинувачених. Опісля заслуховуються думки захисників.
Найцікавіше спостерігати за безкоштовними адвокатами – тими, які раніше взагалі участі в процесі не брали, не бачили в очі жодного документу по справі, не спілкувалися зі своїми підзахисними жодної хвилини, однак почали їх «захищати». З награним оптимізмом та за допомогою загальних фраз, без наведення бодай-яких доказів.
Заслухавши «скопом» (усі разом – без окремого заслуховування) клопотання, колегія суддів виходить в нарадчу кімнату і так само «скопом» (однією ухвалою) продовжує строки тримання під вартою усім обвинуваченим – на 60 діб.
Що криється за «дивним» судовим розглядом
Прокоментувати судовий розгляд прошу голову львівського підрозділу ГО «Всеукраїнський Союз ветеранів АТО», члена експертної ради при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Андрія Ляховича, який присутній на суді.
- З усього побаченого та почутого складається враження, що безоплатні захисники колегією суддів були призначені зовсім не для забезпечення захисту прав та інтересів обвинувачених. – розповідає Андрій. - А для того, щоб нашвидкуруч, «підстрахувавшись» від неявки в суд їхніх адвокатів, створивши ширму об’єктивного судового розгляду, продовжити їм строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перед початком суду я спільно з адвокатами Богдана Козубаля (Тарасом Яцуляком та Ярославом Малеріком) побував в Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області та зустрічався з його директором – Аркадієм Мунтяном. Він погоджувався, що суд порушує закон, запевняв нас, що жодних протизаконних дій вчиняти не буде – йдеться про призначення обвинуваченим, у яких є адвокати по договору, захисників з центру. Однак у результаті поступив по-іншому – так як «захотів» суд.
З звернення Козубаля мені стало відомо й про інші порушення його прав. – продовжує Андрій. - Зокрема, про те, що колегія суддів почала слухати справу без участі його захисників – Яцуляка та Малеріка. Це за обставини що його обвинувачують в особливо тяжкому злочині.
Дане слухання було призначено на 2 березня. Його захисники, які у той період перебували на амбулаторному лікуванні, подали до суду заяви про перенесення розгляду справи. Незважаючи на це, колегія суддів розпочала слухати справу та навіть допитала потерпілих – голову суду та його дружину.
Свою відмову відкласти слухання колегія мотивувала тим, що інтереси Козубаля нібито представляє адвокат Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Чернівецькій області Дмитро Палій. Хоча ідеться про захисника, якого було залучено до участі у справі на стадії досудового розслідування (для проведення невідкладних слідчих дій), однак повноваження якого на час слухання справи 2 березня були припинені.
Під час слухання справи адвокат Палій вказував колегії суддів, що представляти інтереси Козубаля він не може, що є наказ регіонального центру про припинення його повноважень, що на суд він з’явився виключно тому, що йому була надіслана повістка. Попри це, колегія все одно провела засідання, не дозволивши адвокату Палію вийти із процесу.
Замість епілогу
Зал суду я покидав з «крамольною» думкою: а чи дійсно на лаві підсудних опинилися ті, хто скоював злочини? Підживлювали її яскраві враження - від самого процесу, що був більше схожий на судилище, та від обвинувачених. На бандитів вони не схожі. Ніічим. Цілком нормальні на вигляд та за манерами молоді хлопці, які, попри доволі напружену обстановку в судовому засіданні, грамотно виступали та вели себе максимально стримано.
У коридорі суду наздоганяю прокурора – запитую, чи було вилучено автомат, який застосовувався під час розбійного нападу. Прокурор відповідає, що знайшли лише бойові патрони. Однак цього достатньо для застосування відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України, у якій ідеться про незаконне поводження у тому числі з бойовими припасами.
Ще одне запитання – про результати впізнання підозрюваних (які під час цієї слідчої дії були в балаклавах і яких, вочевидь, впізнати було неможливо) задати не встигаю. Оскільки прокурор вже поспішає до виходу…
Стоячи біля суду на зупинці громадського транспорту, спостерігаю як місцеві жителі реагують на конвоювання до атозаку підсудних. В натовпі лунає фраза, що з суду виводять «тих, хто грабанув суддю». Тут же чуються вигуки: «робінгудів ведуть», «та то ті атовці-експропріатори», «зробили з хлопців цапів-відбувайл».
Фото автора
Віктор Корнієнко
член Національної спілки журналістів України
У процесі дослідження закупівель Квартирно-експлуатаційного відділу (КЕВ) м. Львова було виявлено, що популярні упродовж останнього часу оборудки на постачанні дров для ЗСУ, про...
Упродовж останнього часу львівські правоохоронці почали притягувати до кримінальної відповідальності посадовців органів місцевого самоврядування та підпорядкованих їм комунальних підприємств, з...
Правком відстежує хід розслідування кримінальних справ, пов'язаних з розкраданнями бюджетних коштів, виділених для забезпечення потреб Збройних Сил України,...
Через схеми з постання дров для ЗСУ розкрадають сотні мільйонів гривень. Про це свідчать останні резонансні кримінальні справи та гучні журналістські розслідування. Ключові...
