ФАРС ПРАВОСУДДЯ АБО ЯК ПРОФЕСОРКА ПРАВА ВИГРАЛА СУД У ЖУРНАЛІСТІВ

Ухвалюючи рішення на користь професора, доктора юридичних наук Людмили Луць, суддя Шевченківського райсуду Львова Валентина Свірідова керувалася неприпустимими доказами (у вигляді сумнівного висновку експертного лінгвістичного дослідження) та проігнорувала всі пояснення та доводи відповідачів.
 

І це при тому, що журналісти свою правоту у суді доводили майже два роки. Отож, дії судді Валентини Свірідової аж ніяк не схожі на випадковість, помилку суду першої інстанції чи недбалість...

120 тис. грн за журналістське розслідування

Позови  «про захист честі та гідності, ділової репутації і стягнення моральної шкоди» завідувач кафедри теорії та філософії права  ЛНУ імені Івана Франка Людмила Луць почала подавати наприкінці 2014 року: після того, як в мережі Інтернет з’явився відкритий лист редактора правозахисного сайту «Правком» Віктора Корнієнка до Генпрокурора Віталія Яреми.

Спочатку таку публікацію (основану на   матеріалах  журналістського розслідування щодо дій Людмили Луць)  під назвою «Феміда ля комедія?» було розміщено на сайті Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України. У подальшому її передрукувало чимало сайтів, зокрема,  Агенція регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо» - під заголовком «Львівському журналісту погрожує університетський професор права?».

Позови було подано до двох львівських суддів – на загальну суму 120 тис. гривень.  До Сихівського райсуду Львова університетський посадовець звернулася з позовною заявою до львівської вчительки Тетяни Заячук, за зверненням якої автор відкритого листа проводив журналістське розслідування (з вимогою поширені вчителькою відомості визнати недостовірними та стягнути на користь позивача  60 тис. грн моральної шкоди).

Інший позов було подано до Шевченківського райсуду Львова – проти  приватного підприємства «Агенція регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо» (яке до сайту, де було опубліковано матеріал, не має жодного стосунку) та до журналіста Віктора Корнієнка. У ньому позивач вимагала видалити із сайту «Гал-інфо» публікацію, а з її автора – стягнути на свою користь «60 000 грн моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації щодо неї». 

Чому позивач не доплатила судовий збір

З часом «апетити» позивача у справі, що розглядалася  Шевченківським  райсудом Львова, зросли  до 110 тис. грн. Як співвідповідачів до участі в судовій справі  було залучено ЛОО НСЖУ (з якої Людмила Луць за приниження честі та ділової репутації просила стягнути 20 тис. грн моральної шкоди), ТзОВ «Агенція регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо» та власника домену «galinfo.com.ua» («претензії» до яких становили по 10 тис. грн з кожного співвідповідача).

Найбільше не повезло ПП «Агенція регіональної інформації та аналітики «Гал-інфо», яке,  як вже було зазначено, жодного стосунку до справи не мало, однак  було визначено відповідачем. До нього також було заявлено вимогу про стягнення моральної у розмірі 10 тис. грн.

Цікавим та показовим фактом є також те,  що при збільшенні позовних вимог позивач чомусь не доплатила судовий збір. Замість 5,5 тис. грн було сплачено суму судового збору меншу у кілька разів – 1 243, 60 грн.

На цю «дивну річ» (враховуючи, що позивач є  титулованим юристом, а його захисники у суді були адвокатами з багатою та різнобічною практикою) звернув увагу представник відповідача. Після чого суд був змушений терміново винести  ухвалу, якою заяву позивача про збільшення позовних вимог залишив без руху та надав  строк, щоб усунути недоліки.  

А захисники хто?

Інтереси Людмили Луць в суді спочатку представляв Тарас Яцуляк. Це адвокат, який відомий тим, що раніше був захисником «професора-нейрохірурга» Андрія Слюсарчука, він же «Доктор ПІ». А до того  фігурував як свідок у скандальній справі судді-колядника Зварича (як особа, що написали в СБУ заяву про передачу судді через посередника 5 тис. доларів хабара). Хабар передавався  за сприяння в прийнятті рішення в господарській справі на користь сторони, яку представляв адвокат Яцуляк.

Оскільки Тарас Яцуляк також згадувався у відкритому листі журналіста до Генпрокурора (зокрема, як особа, що купила в Людмили Луць дворівневу квартиру у центрі Львова, а опісля – через півтора місяця – подарувала це помешкання її 19-річній доньці), відповідачі заявили під час судового розгляду клопотання щодо допиту його як свідка. Суд його задовольнив ще у липні 2015 року. Які  саме пояснення надав свідок Тарас Яцуляк?  Ніяких… Оскільки за рік і чотири місяці (саме стільки ще тривав судовий розгляд)  на допит до суду не з’явився.

Ключову ж роль у захисті інтересів Людмили Луць  відіграв адвокат Андрій Ящинський – юрист однієї з найвідоміших львівських юридичних компаній: ПП «Юридична фірма «Аміда», власником (керівником) якої є Андрій Потинський. При ньому у кінцевому результаті рішення суду було  винесено на користь позивача.

Що саме мають спростувати відповідачі

Рішення про часткове задоволення позову колишнього завідувача кафедри теорії та філософії права ЛНУ ім. Івана Франка Людмили Луць Шевченківський    райсуд Львова виніс 25 листопада 2016 року. Згідно з цим документом, відповідачів було зобов’язано опублікувати «спростування», а також стягнуто з них в користь позивача відшкодування моральної шкоди,  судовий збір та  витрати на експертизу на загальну суму понад 27 тис. грн.

Найбільшу суму суд присудив сплатити  журналісту Віктору Корнієнко – понад 8 тис. грн, з яких 3 тис. грн. – моральна шкода, 1,7 тис. грн – судовий збір, 3,3 тис. грн – витрати за згадану вище експертизу.

Що саме мають спростувати відповідачі як недостовірну інформацію? Цитуємо дослівно з рішення суду: «Луць Людмила Андріївна, використовуючи свої зв’язки у судових органах, за допомогою свого адвоката, здійснюючи тривалий час на Заячук Т.М. та її сім’ю морально-психологічний тиск, намагається за безцінь заволодіти її майном – квартирою у центрі Львова: у будинку №10 по вулиці Ференца Ліста, а також вчиняє дії, спрямовані на залякування журналіста Віктора Корнієнка, примушує припинити його журналістське розслідування та відмовитися від поширення інформації про його результати».

Тепер невеличкий коментар. Перша частина зазначеного тексту – це узагальнення, оціночне судження вчительки Тетяни Заячук,  яким починався відкритий лист. Далі у публікації викладено факти, які підтверджують, що Заячук для такого судження мала  підстави. Однак суд на такі «дрібниці» увагу не звернув, факти, викладені у публікації, судом не досліджувались.

Не було взято до уваги заяви, звернення журналіста Віктора Корнієнка в правоохоронні органи – за фактами, що свідчили про тиск з боку університетського посадовця, та які були долучені до заперечення на позовну заяву Людмили Луць.

Переписана позовна заява позивача плюс сумнівний експертний висновок  

Рішення судді Валентини Свірідової загалом займає 15 сторінок. Однак жодних пояснень чи доводів відповідачів у цьому тексті нема. З тієї причини, що  суд їх проігнорував. Повністю.

Фактично текст судового рішення це значною мірою переписана позовна заява Людмили Луць. Найцікавішою деталлю «тут» є те, що у ролі «доказів недостовірності поширеної інформації» у ньому фігурує висновок експертного лінгвістичного  дослідження, датований 31.08.2016 року.

У чому ж «цікавинка»? З клопотанням про призначення лінгвістичної експертизи сторона позивача зверталася до суду в липні 2016 року – наприкінці розгляду справи. Суд  тоді виніс ухвалу про відмову –  через те, що клопотання було подано з порушенням вимог ч. 1 ст. 131 ЦПК України,  а саме було  пропущено строк для подання та забезпечення доказів. При цьому дане клопотання  судом   було розцінено як навмисне затягування розгляду справи.

Однак сторону позивача це не зупинило. В наступному судовому засіданні вона самостійно подає до суду позитивний для позивача висновок експертного лінгвістичного дослідження.

Кілька важливих деталей. Цей висновок було замовлено в Києві – в ТзОВ «Незалежний інститут судових експертиз». Людмила Луць (вочевидь, з зарплати професора) виклала за нього  13,5 тис. грн.

Попри категоричні заперечення відповідачів суд його приймає, а опісля бере до уваги (заплющивши очі на те, що ці докази були одержані з порушенням  порядку, встановленого законом).

Не суд, а фарс

Найбільш показовим є текст експертного висновку та те, як його «вмонтовано» у судове рішення. Ось лише одна «комбінація». У рішенні суду, зокрема,  використано такий «шматок» з висновку експерта: «В фрагментах тексту листа члена Національної спілки журналістів Віктора Корнієнка Генеральному прокурору України Віталію Яремі (…), наведених в п. 2 (2.2., 2.3.) дослідницької частини Висновку, міститься інформація негативного характеру про Луць Людмилу Андріївну, яка порочить її честь, гідність та ділову репутацію».

Одразу за цією цитатою «слідує» висновок суду: «З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачі не виконали покладеного на них обов’язку доведення, що поширена інформація є достовірною, враховуючи той факт, що позивач надав докази недостовірності поширеної інформації, а поширена інформація не являється оціночним судженням, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог».

Що відбулося? А ось що: висновок про інформацію негативного характеру  «став» доказами недостовірності поширеної інформації.

А як можна розцінювати фразу про «інформацію негативнгого характеру, яка порочить «честь, гідність та ділову репутацію» позивача? В об’єктивному експертному висновку подібне твердження мало б бути викладено принаймні так: дану інформацію можна розглядати як таку, що може порочити честь, гідність та ділову репутацію. Лінгвістична експертиза – це  спеціалізоване мовознавче дослідження текстових матеріалів, що може мати юридичні наслідки.  Достовірність чи недостовірність поширеної інформації воно не встановлює.

Щодо загальної картини, то її нічим іншим, як фарсом правосуддя, це не назвеш. Зокрема, беручи до уваги те, скільки та яких порушень допустив суд: не з’ясував обставин справи, керувався недопустимим доказами, незаконно та безпідставно звільнив позивача від доказування та прийняв на віру його доводи, допустив порушення основних принципів цивільного судочинства – законності, змагальності, рівності сторін.

Конкретизуємо лише один факт: як суд позбавив позивача обов’язку доказування. В рішенні суду міститься посилання на презумпцію добропорядності, а саме: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Посилання на цю норму є також в позовній заяві Людмили Луць.  Проте вказана норма втратила чинність ще 27.03.2014 року (тобто до моменту, коли була поширена інформація, яку оскаржував позивач). Суд  першої інстанції за таких осбавин повинен був керуватися не нормою, яка втратила чинність, а  чинним законодавством. Так ч. 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Замість епілогу

Львівські журналісти рішення Шевченківського районний суд Львова  про часткове задоволення позову Людмили Луць розцінили як незаконне та необґрунтоване.

На вказане рішення було подано апеляційну скаргу, яка у даний час перебуває на розгляді в Апеляційному суді Львівської області.

Окрім того, журналісти мають намір звернутися зі скаргою на дії судді Шевченківського райсуду Львова Валентини Свірідової до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Віктор Корнієнко.

Фото - espreso.tv.

"НАПОЛЕОНІВСЬКІ ВІЙНИ" У СЕЛІ ДАВИДОВІ

 

  За рік, відколи сільську раду Давидова, що у Пустомитівському районі, очолив 21-річний студент-політолог Віталій Дяків, суттєвих змін на краще тут  не відбулося. Про це говорять місцеві депутати, громадські активісти, звичайні жителі.

   Зате додалося роботи Львівській місцевій прокуратурі №3, куди останнім часом все частіше надходять звернення з приводу  зловживань сільського голови...

 

                                  Пацан пообіцяв. Пацан не зробив...

 

   В Давидів я добирався маршруткою №160, що відходить з автостанції №5 на вулиці Зеленій у Львові.

   Автобус їхав напівпорожнім, однак в салоні було   доволі шумно: між пасажирами розгорілася запальна  суперечка з приводу здобутків юного сільського голови.

   Гучніше за всіх сперечалися двоє літніх чоловіків – пан Ігор та пан Степан. Частина цієї дискусії звучала приблизно так:

   - Ти мені конкретно скажи, що «той малий» зробив за рік  керівництва? Крім того, що надавав купу інтерв’ю газетам, телебаченню та провів  фестиваль давидівського сирника.

 - Дещо все-таки зробив. Доріжки з бруківки, наприклад. Встановив зупинки громадського транспорту.  Ями на дорогах посипав. Під’їзд до кладовища облаштував.

   - Та ти, чоловіче, розмірковуєш як мала дитина. Що тобі з тієї дороги на цвинтар? До того ж гроші  на її облаштування збирались з усього села. Ти  мені скажи, чому при ньому не з’явилось клаптика нової асфальтної дороги в самому селі? Хоча в Давидові є асфальтний завод. Чому з освітленням нічого не змінилась? Він же обіцяв, що залучить інвесторів,  зробить  дороги.

   - Ну пообіцяв пацан, ну не зробив... Але ж він же ще зовсім зелений. І тільки  рік на своїй  посаді.  Чи, може, ти гадаєш, що йому зламати ту стару систему так просто?

   - А він її взагалі ламає?..

 

              «Компромат»  на усіх стовпах  -  навпроти сільради

 

   Давидів зустрів мене холодним вітром та дощем, тож людей на вулиці обмаль.

   Знайомство з селом розпочинаю з огляду новозбудованого Народного дому, де також розміщується сільська рада.  До «місця призначення» добираюсь вулицею Галицькою, долаючи численні вибоїни, баюри, ями.

   Найдорожча в околиці будівля Народного дому на фоні роздовбаної брудної  вулиці виглядає як величний білосніжний замок.  Навпроти сільради впадають у вічі  стовпи ліній електропередач, що усі до одного завішені агітками проти головного суперника Віталія Дяківа на виборах до Давидівської ОТГ.

   На встигаю зупинитися, аби прочитати листівку на стовпі, як із-за моєї спини виниряє молодий хлопчина з розбухлою сумкою через плече. У його руках – агітки за юного сільського голову.

   На моє запитання, чим  саме Віталій Дяків кращий за інших кандидатів, агітатор відповідає стислим запрошенням: «а ви підійдіть сьогодні вечором в  школу на дебати, там все і побачите».

 

                             Про які марні сподівання розповіли місцеві жителі

 

   Поміж проблем, які найбільше хвилюють жителів села, низькі заробітки та брак землі. Заробляти  сільчани працездатного віку, як правило,  їздять до Львова. Більшість – на електричці та маршрутних автобусах, викладаючи щоразу за проїзд мінімум 10 гривень. У самому селі люди  працюють на Давидівській птахофабриці, асфальтному заводі, пилорамі.

   Однак якщо з роботою ситуація ще більш-менш (враховуючи близькість Давидова до обласного центру), то із «земельним питанням» у селі все набагато складніше. 

    Від того, що землі у селі мало, загальна черга на отримання земельних ділянок для будівництва в Давидові сягає близько двох тисяч осіб. Зросли ціни на землю - вона тут  фактично на вагу золота. На початку села «сотка»  коштує 3-4 тисячі доларів, в інших районах – дві тисячі.

   На що сподівалися люди, голосуючи за нового сільського голову? Передовсім  на те, що процес виділення земельних ділянок у Давидові буде прозорим та справедливим. Таку прозорість новий керівник обіцяв забезпечити, зокрема,  шляхом створення сайту Давидівської сільської ради. У цьому починанні його підтримали депутати, які погодили розробку сайту (та оплату цієї роботи) на одній із «своїх» перших сесій. Однак за рік  часу такого ресурсу, де б  відображувалась найповніша інформація про роботу сільради, запущено так і  не було.

   Натомість назовні, як голки з мішка, почали «вилазити» факти, що свідчать про зловживання із землею та потребують ретельної перевірки з боку правоохоронних оргнанів.

 

                   Що саме  просять перевірити правоохоронців місцеві депутати

 

   Ідеться, зокрема, про інформацію, що була викладена останнім часом в колективних  зверненнях депутатів Давидівської сільської ради до Львівської місцевої прокуратури №3 (яка обслуговує Франківський район Львова та Пустомитівський район).

   У листопаді, наприклад, до прокуратури  були скеровані звернення за підписами семи депутатів з приводу зловживань службовим становищем сільським головою Давидівської сульради «при здійсненні капітального ремонту дороги в с. Давидів» та «при наданні у власність земельних ділянок».

   У першому з них викладено прохання розпочати кримінальне провадження та перевірити законність проведення капітального ремонту з’їзду з вулиці Івана Франка до вулиці Сонячної – «на предмет дотримання вимог проектно-кошторисної документації». Конкретні порушення, вважають  депутати, «криються» в «товщині закладки основи дороги, відсутності поперечних монолітних блоків відповідних розмірів для запобігання зсуву основи дороги, відсутності піщано-цементної суміші під бруківкою».

   Друге звернення стосується прохання провести перевірку дотримання чинного законодавства України під час «виділення посадовими особами Давидівської сільської ради земельних ділянок  на території сільради».

   Фабула цієї історії така. В квітні цього року до сільської ради надійшло звернення від  відокремленого підрозділу громадської організації «Всеукраїнський союз ветеранів АТО» про виділення його членам земельних ділянок для ведення садівництва за межами Давидова. Сесія сільради вирішила скерувати це звернення  на розгляд громади села. На зборах  місцеві жителі виступили  проти виділення земельних ділянок. У кінцевому ж результаті   сільрада прохання «атовців» підтримала. Однак разом з ними земельні ділянки під садівництво  незаконно отримали близько десятка місцевих жителів.

    

            Про враження від дебатів та запитання до сільського голови

                                   

   Холодний (тому що не опалюється) актовий зал місцевої  школи. Частина крісел у приміщенні накрита клейонкою (тому що протікає дах).

   Зал майже повністю заповнений людьми. Усі очікують на дебати між кандидатами на посаду голови Давидівської ОТГ. Початок заходу затягується через відсутність сільського голови Віталія Дяківа.

   «Наполеон з Давидова» (так сільського голову охрестили журналісти)  з’являється із запізненням на 10 хвилин. Свій п'ятихвилинний виступ, у якому кандидат мав би представити передвиборчу програму,  розпочинає та закінчує загальними фразами «не по темі»:  здебільшого говорить про тенденції  та важливість нинішніх виборів, необхідність провести вибори чесно і прозоро. І – ніякої  конкретики про розвиток об’єднаної територіальної громади, проблеми сіл, які до неї увійдуть.

   Після виступу «наймолодшого в Україні сільського голови» з залу до кандидатів лунає перше побажання: аби  подальші виступи  відбувалися у форматі передвибочих дебатів та стосувалися розвитку Давидівської ОТГ.

   Інші кандидати – приватний підприємець Михайло Кравець та голова села Пасіки-Зубрицькі Володимир Керницький  зал не розчаровують. Свої виступи вони аргументують ваговими фактами, демонструючи досвід прагматиків-господарників та обізнаність щодо вирішення проблем, пов’язаних із створенням ОТГ.

   ...По закінченню дебатів кілька хвилин протискуюсь через щільний натовп, щоб задати  Віталію Дяківу кілька запитань. Однак встигаю виголосити лише одне: «Чи буде запущено сайт Давидівської сільської ради?». Віталій Борисович, відповідає: «безумовно». І пояснює: затримка трапилася   через те, що депутати у листопаді «витягнули» всі гроші. Хто саме що повитягував та чому сайт, розробка якого фактично вартує копійки, не було запущено раніше,  довідатись не вдається. Від сільського голови мені відтісняють його прихильники.

 

 

                   Замість епілогу: про сільську кримінально-судову хроніку

  

                                       

   20.10.2016 року Львівський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов Львівської місцевої прокуратури №3 до Давидівської сільської ради щодо визнання  протиправним та скасування рішення  сесії сільради,  яким було встановлено розміри благодійних внесків на захоронення громадян, а фактично – затверджено плату за поховання.

    08.12.2016 року депутати  сільради скерували на адресу Львівської місцевої прокуратури №3 чергове колективне звернення  з приводу вчинення кримінального правопорушення сільським головою Давидова, який (вважають заявники) підписав незаконне рішення щодо виділення земельної ділянки гр. Шморгуну Є.А.

   У даний час Пустомитівським райсудом розглядається позов сільського голови Віталія Дяківа (про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування матеріальної школи) до депутата Давидівської сільради Романа Павлика

   Позовну заяву було подано після того, як депутат на  сторінці у Facebook оприлюднив повідомлення про спробу підпалу свого будинку, у який невідомі особи  кинули вночі чотири пляшки із запалювальною сумішшю. У повідомленні  йшлося також  про версії злочину. «Нічні події я розглядаю як продовження ланцюжка залякувань депутатів Давидівської сільської ради, які не бояться висловлювати свою протилежну до сільського голови позицію», - зазначив Роман Павлик.

   Сільський голова інформацію на сторінці депутата  розцінив як образу та наклеп. У суду він просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 тисяч гривень.

 

                                                                                  Віктор Пасічник

 

 

ГЕШЕФТ НА МУЗИЦІ

Про те, як у Львівській музичній школі-інтернаті ім. Соломії Крушельницької організували торгівлю німецькими роялями за ціною понад 27 тисяч євро.
 

                                Така дивна турбота про молоді таланти

  Це була реклама, на яку важко не звернути увагу. Надто гучна назва: «Перший міжнародний конкурс молодих піаністів «Feurich Piano Virtuoz». Трохи дивне коло організаторів. У їхньому числі директор ЛССМШ-інтернат ім. С.Крушельницької Лев Закопець, виконавчий директор конкурсу – Людмила Закопець (викладач названої школи), гендиректор і власник компанії «Feurich» Ернест Біттнер та два представника цієї фірми – у Східній та Західній Європі (Володимир Ханас та Шимон Ясновський).

Тобто цілий «міжнародний конкурс» організували директор та викладач державного навчального закладу (під одним прізвищем), керівник та  представники німецької компанії – виробника роялів та піаніно.

Ще більшу зацікавленість викликало положення про музичний конкурс. Зі  стислим та хвацьким обґрунтуванням (на кшталт – «творчий ріст молодих талантів з України та Європи») та детальною інформацією про організаційний внесок (від 20 до 50 євро залежно від вікової категорії), без якого «молодим талантам» на конкурс потрапити зась.

 Як «рахунки для оплати» були наведені реквізити  громадської організації   «Світ музики» - в гривнях, євро, доларах.

Вся вище названа інформація містилася на сайті конкурсу (активне посилання-http://feurich-virtuoz.com/), доволі якісному,  гарно проілюстрованому, з онлайн-магазином продукції компанії «Feurich» (роялів та піаніно ціною  від 3,6 до понад 27 тисяч євро).

А ще на цьому сайті, який, до речі, функціонував кілька останніх місяців,  була інформація про те,  що ексклюзивним представником німецької фірми на Україні «являється» ТзОВ «Feurich Україна» та компанія «Fortepiano». З неї і почнемо…

                          Слідами «ексклюзивного представника»

Віднайти в реєстрах бодай щось про компанію «Fortepiano» не вдається. З ТзОВ «Feurich Україна» простіше. Таке товариство, щоправда під назвою «Фойріх Україна», «відшуковується» у Сихівському районі Львова, за адресою: вул. Мишуги, буд. 3, кв. 48.

Єдиний засновник юридичної особи – Володимир Ханас, «той самий», що на сайті музичного конкурсу «фігурує» як представник компанії «Feurich» у Східній Європі. Адреса засновника така ж сама як ТзОВ. У переліку діяльності «Фойріх Україна» – оптова торгівля товарами господарського значення, прокат побутових виробів і предметів особистого вжитку, роздрібна торгівля меблями. У цій же квартирі «прописана» ще одна фірма – ТзОВ «Еко-Клас», яка займається торгівлею зерном, кормами для тварин, м’ясом та  м’ясними продуктами.

Конкретної інформації про зв’язок Володимира Ханаса із компанією «Feurich» у відкритому доступі  обмаль. Деякі цікаві фати містить публікація «Karpaty Art»: мистецтво і… рекет», що була розміщена на сайті івано-франківської газети «Галичина» 6 липня 2013 року. У ній розповідається про фестиваль камерної музики в Яремче, у якому  взяв участь диригент Володимир Ханас - «український маестро, котрий нині працює у Варшаві», та під час проведення якого фірма «Feurich» презентувала два своїх роялі.

З цієї та інших публікацій про фестиваль в Яремче стають відомі такі факти. Музичні інструменти фірми «Feurich» були доправлені в Україну з Польщі і надані на всі акції фестивалю – репетиції, лекції,  концерти. Після його закінчення  група іноземних музикантів, яка ввезла ці інструменти, повернулася до Польщі, а німецькі роялі і піаніно  лишилися в Україні – на тимчасовому зберіганні в Івано-Франківській філармонії. Під приводом того, що філармонія можливо віднайде спосіб, як їх придбати.

                               Конкурс організували близькі родичі  

Ще одна показова дрібниця, що «вилізла» в ході журналістського розслідування, стосується головних організаторів конкурсу. Вияснилося, що вони  абсолютно не чужі одне одному люди. А якщо бути більш точним - близькі родичі. Оскільки  виконавчий директор конкурсу Людмили Закопець  - це  дружина   директора ЛССМШ-інтернат ім. С.Крушельницької Левка Закопця.

Дивні збіги на цьому не закінчуються. ГО «Світ музики», що була зареєстрована у минулому році, та реквізити якої  конкурсантам надали для перерахування організаційних внесків, виявилась  організацією-«невидимкою». У тому сенсі, що жодної інформації про її попередню діяльність у відкритому доступі немає.

Про керівника (засновника) цієї організації – Надію Вайс вдається вияснити лише те, що своєю адресою (згідно з даними реєстрів) вона вказує селище міського типу Брюховичі.

Водночас викладачі школи, з якими довелось спілкуватися, розповіли, що це прізвище чують перше. Не допоміг з інформацією про керівника ГО «Світ музики» й  директор навчального закладу Лев Закопець, який, до речі,  також проживає з родиною в смт. Брюховичі і який порадив мені за відомостями  «про Вайс» звертатися до…батьківського комітету школи.             

        Прокурору на замітку, або як я купував піаніно в державній музичній школі

 

Заходжу на сайт конкурсу – в рубрику «магазин». Обираю найдешевше піаніно фірми «Feurich»: модель 115, за ціною 3,6 тисяч євро. Натискаю «замовити». На сторінці, що відкривається, контакти (номери телефонів, адреси електронної пошти) виконавчого директора конкурсу Людмили Закопець, секретаря конкурсу Лимарєва Максима та «ексклюзивного представника компанії на території України». Адреси місцезнаходження представника, його імені та прізвища, певна річ, немає...

Набираю один з телефонних номерів виконавчого директора. Телефон не відповідає. Однак вже через кілька хвилин «пані Людмила» (так себе називає виконавчий директор) передзвонює з іншого номеру.

Називаюсь особою, яка хоче купити піаніно для своєї доньки. Розповідаю, що сайт про музичний конкурс з оголошеннями про продаж роялів і піаніно побачила моя дружина. Запитую, чи можна під’їхати, щоб подивитися на музичні інструменти.

Пані Людмила перепитує про який сайт йде мова, опісля розповідає, що в них в школі стоїть два роялі – «маленьких». Всього було три, однак один нещодавно продали. Також продали піаніно – за 10 тисяч євро. Іншого піаніно, за її словами, у них зараз немає. Після цього уточнює: «це школа Крушельницької».

Під час подальшої розмови дізнаюся, що роялі, які стоять в школі, не є великими концертними інструментами. Ідеться про салонно-кабінетні роялі вартістю  понад 27 тисяч євро кожний. Під’їхати подивитися на ці інструменти я можу у зручний для себе час, оскільки моя співрозмовниця «постійно в школі».

Наприкінці розмови пані Людмила дає пораду, як я можу придбати «потрібне» піаніно.

Для цього мені треба вибрати на сайті модель музичного інструменту, десь то занотувати і прийти 25 жовтня на третю годину дня в Палац Потоцьких, де відбудеться офіційне відкриття конкурсу. На цьому заході буде присутнім генеральний директор фірми «Feurich» Ернест Біттнер,  представник компанії з Польщі, до яких я зможу підійти і вибране піаніно замовити.

Наприкінці запитую, чи розуміють гендиректор та представник українську мову. Пані Людмила мене заспокоює: каже, що там будуть перекладачі.

 

      Директор  стверджує, що роялі в школі не продають, а зберігають                      

 

Під час нашої зустрічі директор ЛССМШ-інтернат ім. С.Крушельницької Лев Закопець ситуацію із шкільним ґешефтом на роялях, які до того ж, скоріше за все, є контрабандними, коментував не охоче. Пояснював, що компанія «Feurich»  залишила в школі два роялі на тимчасове зберігання. Аби за цей період, навчальний заклад віднайшов можливість їх купити. Ці роялі  стоять у чохлах, ними ніхто не користується і їх ніхто не продає…

Після розмови з керівником школи ще раз заходжу на сайт музичного конкурсу: аби переписати моделі роялів вартістю понад 27 тисяч євро (оскільки саме такі музичні інструменти є в навчальному закладі «на зберіганні»). Однак цих музичних інструментів в онлайн-магазині вже не виявилось – вони звідти «щезли»…

 

                                                 Замість епілога

 

Журналістське розслідування щодо вище описаної схеми буде продовжено. У тому числі, через звернення в правоохоронні ргани, у яких, зокрема, будуть порушені такі питання: з якого часу ЛССМШ-інтернат ім. С.Крушельницької задіяна в незаконну торгівлю роялями та піаніно компанії «Feurich», чи сплачувалися за ці роялі та піаніно, що були ввезені на територію України «під» музичні конкурси та фестивалі, митні платежі,  як діє схема розрахунку при торгівлі музичними інструментами фірми «Feurich», яку роль у всьому цьому відіграє «ексклюзивний представник німецької фірми на Україні ТзОВ «Feurich Україна», щодо офіційного представництва якого немає жодних підтверджень.

Віктор Корнієнко.

ЛЕГАЛЬНА АФЕРА АБО ЯК БАНКРУТИЛИ АВТОКРАНОВИЙ ЗАВОД

Однією із схем при банкрутстві підприємства стало створення фіктивних кредиторських вимог. Факти свідчать про те, що такі вимоги могли бути висунуті у тому числі з боку збанкрутілого «Укргазпромбанку», який заявив про грошові претензії до заводу у розмірі понад 113 млн. грн.
 

Якби ця схема була реалізувана, без своїх чесно зароблених зарплат лишилися б працівники підприємства, яким заборгували  26 млн. грн. Нічого не отримало  б управління Пенсійного фонду в Дрогобичі та районі, заборгованість перед яким склала 3,615 млн. грн.

 Замість вступу, або чому не львівські фірми хочуть банкрутитись у Львові

Львівські підприємства останнім часом банкрутують одне за одним. На ряду з цим  у Львові все частіше стають банкрутами не львівські підприємства. Ідеться про фірми з  різних куточків України: чернівецькі, київські, чернігівські, херсонські…. До Львова вони перебираються, обвішані боргами  на десятки, сотні мільйонів гривень.  «Нашу» прописку  отримують зазвичай  незадовго до розгляду справи в  суді. Для реєстрації, як правило, використовують декілька постійних адрес.

Що криється за такими «подорожами»,  перереєстраціями? Чому  справи про   такі банкрутства  дуже часто потрапляють на розгляд до однієї та тієї ж судді Господарського суду Львівської області – Лідії Чорній? Чому в цих справа дуже часто фігурує один і той же самий арбітражний керуючий?

Грунтовні відповіді на ці питання «Гал-інфо» надасть в окремій публікації.  Наразі діяльність судді Лідії Чорній нас цікавить виключно у зв’язку зі справою про банкрутство ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», розглядом якої вона займалася з травня 2015 року.

           Як обирався «не зацікавлений у справі» арбітражний керуючий

Розпорядником майна у даній справі суд призначив арбітражного керуючого Романа Кмиту. Хоча спочатку автоматизована система, яку застосував суд, визначила іншого «спеціаліста з банкутства».

Однак, як зазначено в ухвалі суду від 17.06.2015 року, даний фахівець  попросив суд відхилити його кандидатуру як розпорядника майна автокранового заводу у зв’язку з тим (цитую дослівно), «що свого часу підприємство-боржника мало ділові стосунки з матір’ю а/к, яке вона, як керівник очолювала»…

Суддя Лідія Чорній цю заяву задовольнила, пославшись на норму Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором не можуть бути призначені арбітражні керуючі, «які є заінтересованими у цій справі».

Опісля (дана інформація також міститься в ухвалі) через канцелярію суду надійшли заяви арбітражних керуючих Романа Кмити і Максима Сиволобова, які надали згоду на призначення розпорядниками майна ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів».

Після їх розгляду суд  зробив вибір на користь Кмити, з огляду на те, що даний арбітражний керуючий належить до Львівського апеляційного округу («на противагу» Сиволобову, офіс якого знаходиться в Києві).

Найбільш цікавим у всьому цьому є те, що «за дивним збігом обставин» адреса офісу Романа Кмити (м. Львів, вул. Тракт Глинянський, 161-Б). збігається з адресою офісу іншого арбітражного  керуючого - Мар’яна Чорнія, який є чоловіком судді Лідії Чорній. Окрім цього, за  цією адресою знаходиться ПП «Юридична фірма «Орієнтир», власником якого є Мар’ян Чорній.

 

             Працівникам заводу «погасити» запрлату планували на папері     

 

Справа про банкрутство Дрогобицького автокранового заводу суд  порушив  за заявою ТзОВ «Укравтокомплект ЛТД», кредиторські вимоги якого було визначено в сумі  1,522 млн. грн.

Загалом реєстр вимог кредиторів автокранового заводу суд затвердив на загальну суму 375,956 млн. грн. (з який 250,638 млн. грн. – вимоги, забезпечені заставою майна боржника). Йдеться  про заборгованість перед трьома банками: «ВТВ Банк» (сума вимог понад 134 млн. грн.), «Укргазпромбанк» (понад 113 млн. грн.) і «Всеукраїнський банк розвитку» (понад 3 млн. грн.). І все це за обставини, коли розмір активів боржника (практично усі з яких перебувають в заставі) було оцінено на суму понад 170 млн. грн.

Чи могли при таких «розкладах» розраховувати на задоволення свої кредиторських вимог працівники підприємства? Розраховувати, звичайно,могли, однак ці сподівання були марними. «Банкротним» законом передбачено, що кошти, отримані від продажу майна боржника, у першу спрямовуються на задоволення вимог «щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута». Разом з тим у цьому ж законі зазначено, що «погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку».

З огляду на ці реалії, активів банкрота не вистачило б навіть на задоволення грошових претензій з боку банків. Щодо заборгованості з зарплати, яка за період перебування заводу в процесі санації зросла з 21 до 26 млн. грн. (і  погашення якої виконавчою службою не проводилося у зв’язку з наявністю лише заставного майна), то її очевидно планували «погасити» лише на папері. При ухваленні судом рішення про ліквідацію підприємства дана заборгованість вважалася б погашеною.  

               Що криється за кредиторськими вимогами «Укргазпромбанку»

Заяву від кредитора ПАТ «Укргазпромбанк» про грошові вимоги до автокранового заводу у розмірі понад 113 млн. грн. суддя Лідія Чорній задовольнила ухвалою від 17.08.2015 року. Хоча  така заява мала б подаватись Уповноваженою особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «Укргазпромбанку», якою визначено Євгена Ожго.  Оскільки ідеться про збанкрутілу фінуустанову,  що перебуває в стадії ліквідації.

В ухвалі суду вказано, що заборгованість виникла на підставі укладених в 2009 році між підприємством та банком двох договорів  банківських кредитів. За одним з них банком надано боржнику частками в рамках кредитної лінії мультивалютний кредит на загальну суму 1,390 млн. доларів США та 18,113 млн. грн. Згідно умов другого договору,  боржнику було надано кредит на  600 тис. доларів США та 2,520 млн. євро.  В якості забезпечення виконання зобов’язань по кредитних договорах між банком та боржником в 2011 році було  укладено  три іпотечних договори.

Яке саме нерухоме майно боржник передав в іпотеку банку – невідомо (в ухвалі суду такі відомості не викладено). Однак найбільше дивує інше: з даної ухвали зовсім не зрозуміли яким чином, на підставі яких документів суддя здійснювала перевірку обґрунтованості  вимог заявника.

Щоб хоч якось прояснити цю ситуацію, автором цих рядків було скеровано ряд запитів на отримання публічної інформації на адресу Господарського суду Львівської області та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Головне прохання, що було викладено у даних запитах, стосувалося надання інформації про наявність судових рішень, які підтверджують грошові вимоги ПАТ «Укргазпромбанк» до ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів». Також я просив надати  інформацію про нерухоме майно, яке  було передано в іпотеку банку підприємством-боржником.

З суду надійшла відмовна відповідь, яка аргументувалась тим, що справу про банкрутство автокранового заводу  витребувано Вищим господарським судом України. Такої ж категорії відповідь надав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у ній, зокрема, повідомлялось, що інформація про майно, яке було передано в іпотеку банку підприємством-боржником, є «банківською таємницею». 

В ході подальшого журналістського розслідування вдалося  з’ясувати наступне. В 2014 році ПАТ «Укргазпромбанк» права вимоги за  договорами банківських кредитів (згідно ії якими було надано кредити автокрановому заводу) та іпотечними договорами (що були укладені в 2011 році) відступило ТзОВ «Мінатал». Дана інформація підтверджується рішеннями Господарського суду Львівської області від 12.08.2014 року (справа №914/2485/14, суддя Ділай У.І.) та від 18.08.2014 р (справа №№914/2607/14, суддя Мазовіта А.Б.).

Зазначені факти свідчать про те, що ПАТ «Укргазпромбанк» не мав підстав звертатися з заявою про грошові вимоги до автокранового заводу та що його  претензії можуть бути фіктивними кредиторськими вимогами.

Перевірити ці факти повинні правоохоронні органи. Причому якомога скоріше, враховуючи, що під час банкрутства заводу автомобільних кранів стали відомі інші подібні факти про створення фіктивних кредиторських вимог.

                    Про «липових» кредиторів, яких вивели на чисту воду

 

Відомо, зокрема, що до реєстр кредиторів автокранового заводу було незаконно  включено кіпрську компанію Lerenato Traiding Limited, яка заявила грошові вимоги в розмірі 23,222 млн. грн. та яка, згідно із записами в офіційному реєстрі компаній Кіпру, є ліквідованою.

Цей факт, який би мали виявити суддя чи арбітражний керуючий, був встановлений одним з кредиторів. Після того як він повідомив про цей факт  суду, суддя Лідія Чорній винесла рішення «в частині кредиторських вимог Компанії  Lerenato Traiding Limited в розмірі 23 222 940,09 грн. провадження у справі припинити».

Ще більш показовим є те, що під час розгляду у суді справи про банкрутство автокранового заводу, стало відомо про безпідставність кредиторських вимог з боку ТзОВ «Укравтокомплект ЛТД», за заявою якого дану справу було порушено. Оскільки, як з’ясувалося,  права на грошові вимоги «Укравтокомплект ЛТД» до заводу на суму 1,522 млн. грн. в 2015 році були відступлені  іншій юридичній особі. Тобто вимальовується така ж сама схема, як у ситуації з грошовими вимогами «Укразпромабанком», права на яких теж були відступлені.

Взявши до уваги той факт, що в ТзОВ «Укравтокомплект ЛТД» були відсутні будь-які майнові вимоги до ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», Львівський апеляційний господарський суд виніс постанову від 19.09.2016 року, якою ухвалу судді Лідії Чорній  щодо банкрутства автокранового заводу від 17.06.2015 року скасував. Вищий господарський суд України своїм рішенням від 09.11.2016 року постанову апеляційної інстанції залишив без змін.

Замість епілогу

 

Все описане вище - це лише невеликий штрих до теми: «Як через  Господарський суд Львівської області «ліквідовуються» підприємства-боржники».

Більш повно розкрити дану тему «Гал-інфо» спробує в наступних публікаціях.

І ще один цікавий збіг. Відомо, що головою правління «Укргазпромбанку» наприкінці 2014 року був Ігор Грицак. Саме тоді банк фактично опинився на межі банкрутства. Сьогодні ж він працює у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб – провідним професіоналом з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків.

Віктор Корнієнко.

БУДІВЕЛЬНЕ СВАВІЛЛЯ "ПО-СУСІДСЬКИ"

Про самочинне будівництво на вул. Генерала Чупринки, 126 «Гал-інфо» довідалось від обурених мешканців будинку №128. Щоб його зупинити, протягом останніх двох місяців вони подавали скарги до міського голови Львова, голови Франківської рай адміністрації. Зверталися до органів контролю та в правоохоронні інстанції. Однак припинити незаконні дії з боку власників будинку №126 ніхто не квапиться.

Щоб розібратися в ситуації, автор цих рядків спробував з’ясувати, хто саме затіяв самочинне будівництво і вніс у життя своїх сусідів дискомфорт і  нестерпні труднощі. Результат виявився вельми показовим.

                  Замість городів – звалище сміття на приватизованій землі

Будинки №126 та №128 (що налічують три та чотири квартири відповідно) на вул. Генерала Чупринки знаходяться навпроти  лісотехнічного інституту.  Це суміжні будівлі, які мають одну спільну стіну та розміщені на земельній ділянці,  яка була спільною.

Дана земельна ділянка, перебуваючи багато років у спільному користуванні, мешканцями обох будинків використовувалась для садівництва та городництва. «Свій» город, де були посаджені фруктові дерева, кущі, квіти, «умовно» був закріплений за кожною квартирою.  З початком незаконного будівництва право користуватися городами мешканці будинку №128 втратили, а частина цієї   території була перетворена  на звалище будівельного сміття.

У подальшому, коли будівництво пішло «повним ходом», життя мешканців будинку №128 ще більше ускладнилось. Добиратися до своїх помешкань їм довелось  дерев’яними містками, що були нашвидкуруч прокладені над розритими ямами та купами землі. Найбільше від цього страждали літні люди та  сім’ї з малолітніми дітьми.

А тепер трохи хронології і конкретних фактів. Як вдалося з’ясувати, усі три квартири у будинку №126 віднедавна належать одній особі  – Могилевич Вірі Петрівні. У минулому році, згідно ухвали Львівської міськради №5098 від 27.08.2015 року, Могилевич В.П. було передано у приватну власність для обслуговування житлового будинку земельну ділянку розміром 1000 кв. м. (за адресою: вул. Генерала Чупринки, 126). Відбулося це без погодження меж земельної ділянки із користувачами – мешканцями суміжного будинку. Тобто зазначена ухвала міськради була прийнята з порушеннями і є  явно незаконною.

                              Чим прикриваються самочинні дії?

– Ремонтно-будівельні роботи наші сусіди розпочали в квітні цього року - з  укріплення фундаменту і улаштування його гідроізоляції. – розповідає мешканка будинку №128 Лариса Лонич. – Ми до цього поставили з розумінням,  незручності, що виникали, терпіли і ніяк на них не реагували. Конфлікт розгорівся на початку серпня. Після того, як з однієї сторони будинку  почали споруджувати веранду, а з іншої сторони будівельники вибрали землю, опустили фундамент будинку і «реконструювали» підвальне приміщення. У результаті там було «вибито» ширше вікно, а замість іншого віконного прорізу  улаштовано дверний. Біля нашого будинку відразу почала осідати земля, фундамент оголився, з’явилися тріщини. Ще більше обурення викликала спроба демонтувати сходи, що ведуть до будинків та які є спільною власністю. «Взамін» нам було запропоновано  облаштувати «окремі» сходи до нашого будинку з іншого боку. Для цього на схилі  перед будинком почали вирубувати дерева  і кущі, які ми саджали протягом багатьох років. Зупинити це свавілля вдалося після виклику патрульної поліції.

– Про ухвалу Львівської міськради, за якою власник сусіднього будинку отримала у приватну власність 10 соток спільної земельної ділянки, ми дізналися з інформації в Інтернеті, коли почали з’ясовувати, а що ж передувало будівельним роботам в будинку №126, – продовжує Лариса Лонич. – Набагато складніше було з’ясувати, на підставі яких дозволів проводяться ці роботи, чи є такі дозволи взагалі. Оскільки нам  ніхто ніяких документів не показав і показувати не збирається.   Дізнатися вдалося лише те (після того, як нами «на місце події»  була викликана комісія з ЖЕКу), що у наявності в «забудовників» є тільки погоджений проект щодо укріплення фундаменту, улаштування його гідроізоляції та проведення утеплення фасаду. Тобто виходить так, що під прикриттям цього проекту було вчинено самочинні  дії з опущення фундаменту будинку, замінено віконний проріз на дверний, споруджено веранду, здійснено спробу демонтувати спільні сходи (для того, щоб на їхньому місці облаштувати заїзд). Куди мав вести цей заїзд,  під що саме переобладнується будинок №126 – нам невідомо. Можливо, що під магазин, кафе, ресторан. Знаємо лише, що останнім часом до нас у двір почали заходити менеджери з продажу пива. Це при тому, що поруч знаходиться школа.

               Що дозволено «будівельним юпітерам»

Цілком логічно виникає питання: в чому причина такої зухвалості? Чому так відверто  нехтують правами та інтересами мешканців будинку №128, які, до речі, проживають в одному з елітних районів Львова? Чому ті, хто затіяв самочинство, взагалі не переймаються відповідальністю? Судячи з того, як безцеремонно вони діють.

З відкритих джерел, зокрема, вдалося дізнатися, що близьким родичем (чоловіком) Могилевич Віри Петрівни є  Могилевич Михайло Миколайович, який тривалий час працював на керівних посадах в будівельній сфері,  а на даний час обіймає посаду директора з будівництва будівельної корпорації «Ріел-груп». Можливо пояснення того, що нині відбувається на вул. Генерала Чупринки, 126,  криється саме в цьому?

Зазначу, що саме цей забудовник кілька років тому зруйнував у Львові пам’ятку архітектури – садибу відомого композитора Ярослава Ярославенка – та поставив під загрозу життя мешканців будинку на вулиці Олени Степанівни.

                                                     Замість епілогу

12 вересня на адресу Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові мною як журналістом було скеровано кілька запитів на отримання публічної інформації. В цих зверненнях   я просив надати відомості щодо наявності дозволів на виконання будівельних робіт у власників будинку на вул. Генерала Чупринки, 126 та інформацію щодо законності передачі у приватну власність гр. Могилевич В.П. земельної ділянки згідно ухвали Львівської міськради №5098 від 27.08.2015 року. Однак відповіді на запити у встановлений законом строк  надано не було.

Після цього тим же адресатам були скеровані повторні запити. Одночасно я зателефонував в юридичний відділ Львівської міськради і від його працівників отримав запевнення, що відповіді мені надішлють найближчим часом. Обіцяного чекаю вже більше тижня…

Загалом це схоже на те, що посадові особи міськради відповіді на запити не дають умисно. Як правило, таке відбувається, коли є що приховувати.

«Гал-інфо» має намір і надалі стежити за конфліктною ситуацією, що виникла через самочинне  будівництво на вул. Генерала Чупринки, 126. Найближчим часом на цю тему буде проведено ґрунтовне журналістське розслідування.

Віктор Корнієнко.

Журналістські розслідування

СУД ЧИ СУДИЛИЩЕ?

СУД ЧИ СУДИЛИЩЕ?

   Або як на Буковині, порушуючи законодавчі норми,  судять колишніх бійців  АТО, яких звинувачують у розбійному нападі на сім’ю голови...

ЯК ФІНАНСОВІ ШАХРАЇ ПОСВІДКАМИ ЖУРНАЛІСТА ТОРГУЮТЬ

ЯК ФІНАНСОВІ ШАХРАЇ ПОСВІДКАМИ ЖУРНАЛІСТА ТОРГУЮТЬ

Організатори фінансової запорізької піраміди «Мурзілка», які були засуджені за шахрайство, придумали новий спосіб «заробітку». Заснували в невеличкому містечку на Київщині...

ПОЧЕМУ НЕ ЛОВЯТ МОШЕННИКА ИЗ СТАРОКОНСТАНТИНОВА?

ПОЧЕМУ НЕ ЛОВЯТ МОШЕННИКА ИЗ СТАРОКОНСТАНТИНОВА?

   Нынешняя Украина – клондайк для мошенников всех мастей. Причем свободно и безнаказанно чувствуют себя даже те  аферисты, что годами...

КОРУПЦІЯ У ВОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ ЛЬВІВЩИНИ - Ч. 1

КОРУПЦІЯ У ВОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ ЛЬВІВЩИНИ - Ч. 1

Начальник Львівського обласного управління водних ресурсів Володимир Садовий, якого у вересні 2015 року затримали під час отримання хабара 25 тис....


ПРАВКОМЖурналістські розлідування
UkrNET - поисково-информационный ресурс
каталог веб ресурсів