Про керівництво найбільшим львівським гуманітарним хабом, допомогу ЗСУ, виставкову діяльність під час війни в інтерв’ю Гал-інфо погодився розповісти генеральний директор Львівського палацу мистецтв Юрій Візняк.

Якнайшвидше створення такого гуманітарного хабу було у тому числі моєю ініціативою, яка була підтримана нашим обласним керівництвом.

Першу нараду я провів вже у перший день російського нападу: 24 лютого о 9:30. Робота почалась зі  створення відділів, організації праці волонтерів - щодо прийому, сортування, роздачі та відправлення гуманітарних вантажів.

Було створено, зокрема, медичний відділ, який надалі  видав приблизно 50 тисяч ящиків різноманітних медичних вантажів. Відділ харчування, який жартома називали «канапковим батальйоном». Цим відділом було видано близько 200 тисяч порцій гарячої їжі (плюс канапки, інші харчі), які роздавались на залізничному вокзалі у Львові,  в інших центрах. Відділ одягу, яким на кінець серпня минулого року було видано понад 31 тисячу мішків з одягом та взуттям.

Повертаючись до перших днів війни.  Допомогу тоді приносили в основному мешканці Львова. Хто що міг: шкарпетки, білизну, харчі. Запам'яталась бабця, яка принесла з дому та передала дві подушки.

Надалі ми вже почали отримувати відповідні вантажі  з Європи. В першу чергу з Польщі та Литва. Почалося налагодження тісної співпраці  з міжнародними колегами. 

В медіа повідомлялось, що  за час діяльності гуманітарного штабу загалом було залучено понад трьох тисяч волонтерів. Що це були за люди?

Гуманітарний штаб працював цілодобово. Переважно щодня допомагало 300  волонтерів (таким був склад зміни). Це не так багато, враховуючи, що були періоди, коли за добу їм доводилося вантажити та розвантажувати по 300 машин.

Дійсно, загалом через наш штаб «пройшло» понад трьох тисяч волонтерів. Долучались люди різного віку, професій, з різних регіонів України, з різних країн. Ми навіть з США мали волонтерів. 

Поруч з депутатами та чиновниками різних рівнів (йдеться, зокрема, про депутатів та працівників Львівської обласної ради) працювали  студенти, безробітні, біженці. На видачі одягу стояв відомий львівський скрипаль, інших знаних митців можна було побачити за роботою в інших відділах.

Така згуртованість дивувала і надихала. Ми могли справлятися з усіма навантаженнями і  викликами війни. За рік часу зробили майже 40 тисяч відправлень по всій Україні, надали допомогу майже 70 тисячам внутрішньо переміщених осіб. Під опіку вдалося взяти понад 150 закладів, це, як правило,   інтернати,  школи, куди поселялися ВПО.

Тривалий час опікувалися, зокрема,  хостелом у Винниках (забезпечуючи його усім необхідним). Цей заклад на 50 місць був відкритий біля госпіталю у Винниках. Проживати у ньому на безкоштовній основі могли сім’ї тих військових, які проходили лікування у госпіталі.   

Одним з ваших головних пріоритетів, як відомо, стала допомога ЗСУ. Розкажіть про цей напрямок роботи гуманітарного штабу більш детально.

Військовим ми відправляли продукти тривалого зберігання, медикаменти (на початку була гостра необхідність у медичних засобах, які зупиняють кров, джгутах), автотранспорт, генератори. Дуже швидко налагодили виготовлення сухпайків, які збирали безпосередньо в штабі та у склад яких входило 20-30 «інгредієнтів». Вкладали тули навіть цигарки. 

Загалом допомогою вдалося охопити понад сто військових підрозділів, яким було передано за нашої участі  у тому числі близько 170 машин.

Надалі від більшості з цих підрозділів ми отримали подяки.  Я особисто наприкінці минулого року  отримав відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного – «За сприяння війську».

Що для Вас, як для керівника гуманітарного штабу, було найскладнішим у даний період?

Налагодити ефективну роботу штабу вдалося доволі швидко – у цьому допоміг мій попередній управлінський досвід. До того ж я з першого дня  глибоко вірив, що Україна вистоїть перед російською навалою та обов'язково переможе.

Хоча це був дуже непростий період. Деякі з моїх знайомих з 24 лютого вже сиділи у Польщі – в Перемишлі – і, телефонуючи, казали приблизно так: «Юрію Ярославовичу, що ж ти твориш? Тікай поки не пізно, подумай про себе, про сім’ю». Одразу зазначу: ті телефони я заблокував, і з тими людьми донині не спілкуюся.

Тобто свій вибір я зробив без вагань. І тим самим взяв на себе величезну відповідальність. Розумів, що від моїх дій залежить безпека, доля сотень волонтерів, що цілодобово працювали в гуманітарному штабі. Безпека людей, що вишиковувались в черги за допомогою. Розумів що в будь-який час може бути влаштовано провокацію або щось гірше. Що є ризик, враховуючи реалії, отримати  коробку або ящик із  закладеною вибухівкою.

Безпечні умови для волонтерів та відвідувачів,  чіткий механізм контролю за гуманітаркою у нас в основному забезпечувала власна охорона - у складі 60 осіб. Також ми постійно співпрацювали з вибухотехнічною службою органів поліції. Кінологи перевіряли наші приміщення щоденно.

Як саме здійснювався облік гуманітарної допомоги?

Забезпечити облік, не допустити розкрадань – для мене було першочерговим завданням. І я переконаний що на 99,9 % нам це вдалося (у тому числі завдяки  якісній роботі охорони). 

Належний контроль за гуманітарною допомогою підтверджують, зокрема, результати перевірки з боку Західного офісу Держаудитслужби. Аудит тривав фактично чотири місяці,  Жодних порушень щодо гуманітарки  виявлено не було.

А тепер про деякі важливі  факти. Благодійність  в умовах воєнного стану була  звільнена від обліку та звітування - відповідно до постанови Кабміну №202. По суті це означає, що ми могли нічого не вести. Однак облік вівся – аналітичний, з використанням фото, аудіо та відео фіксації, з метою звітності перед нашими партнерами. До того ж моїм наказом були розроблені акти прийому та видачі вантажів.

Пізніше Верховна Рада проголосувала про введення кримінального покарання за нецільове використання гуманітарної допомоги. Після цього в акти моїм наказом було внесено зміни. Йдеться про доповнення пункту, згідно якого особа, яка отримувала гуманітарну допомогу, попереджалась про кримінальну відповідальність за її нецільове використання.

Важливу роль відіграло й те, що ми завжди були відкриті для контролю з боку громадськості, ЗМІ, закордонних партнерів, політиків. З перших дні війни та упродовж всієї діяльності  нашого штабу  на вул. Коперніка, 17 побували чи не всі провідні світові телеканали. Журналісти бачили все, ми від них нічого не приховували. Як складується гуманітарка, ведеться облік, видаються вантажі і тд. Одночасно ми розповідали всьому світу про війну  та про наш супротив (у якому також активно беруть участь львівські митці), тим самим надихаючи світ на надання Україні ще більш потужної допомоги. 

Після Ваших слів згадалась поштова марка «Мистецтво надихати, мистецтво творити, мистецтво перемагати» на честь Львівського палацу мистецтв, про погашення якої на початку року повідомлялось в медіа.

На створення цієї унікальної марки нас надихнула нелегка та самовіддана праця волонтерів у штабі. Три її складові – «мистецтво надихати, мистецтво творити, мистецтво перемагати» - містяться поруч з зображенням лика Святого Луки, який вважається покровителем культури і мистецтва. Зупинюся лишень на останній складовій. Ми вважали, що цей невеличкий вклад на нашому гуманітарному фронті -  це малесенька крапля, яка однак  допомагає, пришвидшує нашу спільну Перемогу.

Отож хотів би висловити особливу подяку митцям та  науковцям, іноземним волонтерам, партнерам, депутатам, працівникам Львівської обласної ради, Львівської районної адміністрації, ЛОВА, усім, хто став на України від російської агресії.

 Ми усі працювали як одна команда. Саме тому цей гуманітарний хаб (штаб) можна називати спільним ВОЛОНТЕРСЬКИМ ЦЕНТРОМ СУПРОТИВУ московській агресії.

Львівський палац мистецтв останнім часом працює у звичному для себе форматі. Організовує та проводить мистецькі виставки, інші культурні й соціально важливі заходи. Коли відбувся такий перехід?

Виставкова діяльність у нас почалась в серпні минулого року. Після того, як обсяги гуманітарної допомоги скоротились і в палаці вивільнились площі.

Загалом було проведено більше сотні різноманітних заходів – мистецькі виставки (зокрема, міжнародна мистецька виставка «Осінній салон «Високий замок»), комерційні (міжнародна стоматологічна виставка «Дентал-Україна», ювелірна виставка-продаж), кілька десятків благодійних аукціонів, де були зібрані кошти, які скеровувалися, зокрема, на придбання дронів. 

Йдеться також про проведення за нашої участі міжнародних виставок-аукціонів в Польщі, до прикладу, в Хожеві – спільно з львівською спілкою художників. За їх результатами було зібрано кошти  для придбання військовим підрозділам двох автомобілів. 

Повністю до основного формату своєї роботи палац мистецтв повернувся з 1 квітня. Замовлень, планів маємо досить багато. План виставок, інших заходів  «розписано» вже  до середини наступного року.

Особливо приємний у цій ситуації є те, що до кінця року виходимо навіть на комерційне наповнення – у розмірі приблизно 5 млн грн отриманих надходжень. Ці кошти плануємо скерувати на відновлення палацу мистецтв, ремонти.

Ремонтні роботи у нас ведуться й зараз. Мова – про модернізацію  актової зали, яку облаштують електронним обладнанням та  великими цифровими екранами. Сподіваємось, що отримаємо гарний сучасний концертний зал. Подяка за це Львівській ОВА, яка виділила з обласного бюджету  понад 7 млн грн. За власні кошти відновили кілька залів, зараз  відновлюємо сходову клітку.

Водночас в Палаці мистецтв продовжує функціонувати Західний регіональний центр з питань поводження з військовополоненими, Офіс підтримки  військовослужбовців та їхніх сімей, Центр допомоги врятованим, Представництво Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Для нас це дуже важливо. Фактично йдеться про  продовження роботи нашого гуманітарного штабу. І ми цим відповідно дуже пишаємся.

На останок – про «ложку дьогтю»…Просив би Вас прокоментувати нещодавні згадування гуманітарного штабу у публікації NGL.media про підпільний склад в Убинях. Львівський палац мистецтв фактично звинуватили в приховуванні інформації про використання штабом цього складу, куди було передано «велику партію чоловічого, жіночого і дитячого зимового одягу» -  15 палет вагою 150-200 кг кожна, а також в приховуванні відомостей про подальшу долю цієї гуманітарної допомоги.

Інформацію ніхто не приховував, потрібен був час, щоб її віднайти.

Завдяки доброчесності та наполегливості волонтерів, що брали участь у діяльності гуманітарного хабу, встановити вдалося наступне. 

Вказаний гуманітарний вантаж було передано на склад в с. Убині 04.04.2022 р., 15 палет одягу на тимчасове зберігання прийняв Максимович Ярослав Богданович (що підтверджується актом видачі гуманітарної допомоги). Йшлося про зимовий одяг (дитячий, жіночий, чоловічий), який був у вжитку, не новий.

Зробили ми це задля зменшення навантаження у палаці – після того, як таке рішення було ухвалено керівництвом штабу спільно з керівниками відділів та волонтерами. На той час вживані зимові речі вже ніхто не хотів забирати. Їх не брали навіть на ятках, які в нас постійно виставлялись на вулиці біля штабу. 

Куди саме передати на зберігання ці 15 палет зимового одягу -  для нас не мало жодного значення. Хто надав інформацію про склад в с. Убині (який, зауважу, підпільним тоді ніхто не називав)  - на даний час не знаємо, досі намагаємся це з’ясувати. Наші логісти не пам’ятають. Можливо, запропонував хтось з водіїв, що перевозили гуманітарні вантажі.

Зазначу також, що з п. Ярославом  (орендарем складу в Убинях) я не знайомий. Ніколи з ним не контактував. Однак, коли він повернеться з зони бойових дій (зараз Ярослав Максимович захищає країну на фронті), ми обов’язково відзначимо його подякою – за те, що  пішов на зустріч нашим волонтерам,  прийняв цей б/у одяг,  зберіг його.

У публікації згадується також водій, що перевозив в Убині палети з одягом на власній машині  та якому начебто не повернули гроші за пальне.

Водію, згідно акту виконаних робіт, було сплачено (перераховано) 700 грн. Це невеликі кошти. Хочемо щиро подякувати йому за допомогу.

Якою була подальша доля гуманітарного вантажу, що зберігався на складі в Убинях?

Пізніше частину вантажу (5 палет) відправили на адресу управління Державної міграційної служби у Херсонській області. Відправкою одягу на Херсон займалась львівська міграційна служба – через львівську залізницю. 

Інша частина вантажу (10 палет) була відправлена в Одесу - благодійного фонду «Рідний берег», з яким ми співпрацювали. Що  також підтверджується актом видачі гуманітарної допомоги. 

Отож резюмую: на склад в с. Убині (звичайний, не підпільний) нашим штабом від початку війни  була передана  одна партія допомоги – вживаний зимовий одягу, який ніхто не хотів брати. Ці речі, перебуваючи на тимчасовому зберіганні, нікуди не пропали, їх ніхто не розікрав, їх «не з’їли миші». У подальшому  ця гуманітарка була відправлена належним адресатам.

Чи вартує ця історія такої уваги ЗМІ – питання, вважаю, риторичне.

Розмовляв Віктор Корнієнко