ПРОКУРАТУРА ЗІ СТАРИМ ОБЛИЧЧЯМ...

Реформа прокуратури буксує. Конкурс на посади в прокуратурі не виправдав сподівань значної частини суспільства на оновлення прокурорських кадрів. Участь ЄС і міжнародних організацій, а також громадськості не допомогла: адже з самого початку у процес реформування заклали "міну уповільненої дії". Реформа прокуратури стала компромісом між політиками і прокурорами. Компромісом, де не було місця радикальним змінам, яких вимагає українське суспільство. В Україні триває реформа прокуратури. Йде тестування прокурорів, які хочуть далі працювати у нових місцевих прокуратурах, а також конкурси на посади керівників цих місцевих прокуратур.  За проміжними результатами другого етапу конкурсу, у переважній більшості випадків (78%) претендентами на посади керівників місцевих прокуратур стали чинні працівники прокуратури. Хоча спочатку більшість заявників на участь у цьому конкурсі становили саме зовнішні кандидати — правники з-поза системи прокуратури. Не виключено, що на адміністративні посади, врешті-решт, буде призначено одиниці людей з-поза "системи".  Для керівництва прокуратури ці цифри стали показником того, що чинні прокурори виявилися розумнішими за інших конкурсантів — тих, хто прийшов з-поза системи. А багато представників громадськості засумнівалися в прозорості та об'єктивності такого конкурсного відбору. Коротка історія реформи  Одразу хочу наголосити, що відкидаю версію про підтасовку результатів конкурсу та застосування корупційних схем. Адже технічний бік цього процесу забезпечували представники ЄС та інших міжнародних організацій, а прозорість відбору гарантувала участь моніторів від українських неурядових організацій.  Справжню причину, на мій погляд, слід шукати в передісторії цього процесу. Адже Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. передбачав, що впродовж півроку Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів має наново обрати всіх прокурорів (пункт 10 Перехідних положень). Але за визначений час вона так і не розпочала роботу, відповідно — не відбувся процес перезавантаження прокуратури. Фактично, ця норма закону виявилася мертвою.  Ситуація складалася так, що після парламентських виборів минулої осені політики тривалий час не могли домовитися, що з цим робити: набрати чинності закон не міг, бо треба було сформувати місцеві та регіональні прокуратури, яких досі немає. Тому вийшли з ситуації, ухваливши 21 квітня 2015 р. окремий закон, яким відтермінували набрання чинності законом "Про прокуратуру" до 15 липня 2015 р. І з того моменту почався пошук компромісного способу набору кадрів до прокуратури.  У результаті, було запропоновано таку модель: провести тестування не всіх прокурорів, а тільки місцевих, а до відбору керівництва 170 місцевих прокуратур (керівника місцевої прокуратури, його першого заступника та двох заступників) допустити зовнішніх кандидатів зі стажем роботи в галузі права понад п'ять років.  Ці претенденти, на відміну від рядових прокурорів, які проходили тільки два етапи тестування, мали витримати чотири етапи конкурсного відбору: перший — тести на знання законодавства; другий — перевірка на загальні навички; третій — психологічне тестування; четвертий — співбесіда з членами комісії, яка складається з чотирьох представників від генерального прокурора та трьох членів, обраних парламентом, у п'яти містах — Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ і Харків.  Саме такий формат проведення конкурсу на посади керівників місцевих прокурорів став результатом досягнутого компромісу між політиками, а також компромісу політиків із системою прокуратури.  Основні особливості конкурсу Перш за все, час оголошення про проведення такого конкурсу і збір документів виявився невдалим: це був літній період (кінець липня — серпень). Не виключено, що якість інформаційної кампанії не дотягувала. Отже, більше шансів пройти конкурс з'явилося у чинних прокурорів.  До того ж не всі фахівці-юристи — адвокати, юрисконсульти, помічники суддів, інші спеціалісти у галузі права — мали бажання проходити конкурс у найнижчу ланку прокуратури. Адже вони чудово розуміють, що над ними, у вищих прокурорських кабінетах, залишаться на своїх посадах старі кадри, і знизу їм буде дуже важко змінити цю систему. Отже, умови проведення конкурсу прокурорів з самого початку не сприяли повному оновленню прокурорських кадрів. Цього можна було б уникнути, якби в законі зазначили, що такі конкурси проводитимуться на посади у всій системі прокуратури.  Те саме стосується й норми, яка передбачає понад п'ять років стажу в галузі права для кандидатів у місцеві прокуратури. Чималій кількості фахівців, які пропрацювали стільки часу в певній сфері — адвокатурі чи суді, на державній службі тощо, — важко змінити своє життя і перейти на роботу в прокуратуру. Адже за цей час набуто певного досвіду, контакти, виникають перспективи професійного зростання, а тут — пропонується фактично заново розпочати свою професійну діяльність.  Тому, можливо, слід було послабити вимоги до стажу кандидатів у сфері юриспруденції, щоб залучити до конкурсу на посаду місцевих прокурорів більше молодих незаангажованих осіб.  Загалом, із 7800 посад у міських, міськрайонних, районних прокуратурах пропонується залишити 6200, тобто йдеться про скорочення 20% прокурорів на місцевому рівні. Це позитивно для системи, проте таке скорочення не залишає можливості для поповнення органів прокуратури новими кадрами ззовні. На результати конкурсу керівників місцевих прокуратур, найімовірніше, вплинуло рішення уряду від 30 вересня про визначення суми окладів у 2—3 тис. грн для прокурорів майбутніх місцевих прокуратур.  Кабінет міністрів України цим своїм рішенням фактично нівелював положення статті 81 Закону "Про прокуратуру", яка визначає суму винагороди прокурорів у 10—12 мінімальних зарплат. Уряд же під час проходження кандидатами другого етапу конкурсу встановив, що керівники місцевих прокуратур і прокурори отримуватимуть у чотири (!) рази менше. Це, на жаль, не покращило настроїв учасників конкурсу.  Психологічне тестування, яке відбулося наприкінці жовтня, на мій погляд, мало стати найважливішим етапом відбору — у тому разі, якщо його методика дозволяла перевірити кандидатів на доброчесність. Тому його слід було поставити першим, а не останнім етапом тестування для всіх кандидатів, яких досі перевірили лише на юридичну та загальну ерудованість.  Рекомендації на майбутнє  Нині ж конкурсний відбір наближається до завершення — відбуваються співбесіди з конкурсними комісіями. Громадські організації і журналісти вже активно включилися у процес збору інформації про фінансовий стан кандидатів на ці посади, факти прийняття ними незаконних рішень чи перевищення службових повноважень, щоб надати її відповідній комісії, яка проводитиме співбесіду. Особливо активними тут були спільнота "Нова прокуратура", а також інтернет-ресурс Цензор.нет.  І це, вважаю, стало найбільшим досягненням конкурсу. Громадськість контролює порядок його проведення, надає комісіям інформацію, самі кандидати змагаються між собою за право зайняти посаду керівника і доводять свої переваги, а не "домовляються" за ці посади на вищих рівнях. Врешті-решт, цей конкурс дає надію, що зацементовану десятиліттями "командність" у роботі прокуратури, коли кожен районний прокурор підбирав для себе колектив лояльних прокурорів, а кожен обласний прокурор формував свою команду, буде зруйновано. Наступним важливим завданням для громадськості має стати проведення тестування на вищих ланках прокуратури, щонайменше — на регіональному рівні. Адже впродовж наступних двох років у прокуратурі має відбутися скорочення близько 5000 посад (з 15 — до 10 тис.) (стаття 14 Закону про прокуратуру). Тобто якщо в місцевих прокуратурах залишаться працювати 6200 прокурорів, то на вищих рівнях — у 25 регіональних прокуратурах та в Генпрокуратурі — лише 3800.  Проведення тестування допоможе залишити людей, найдостойніших цих посад. Якщо ж скорочення відбуватиметься за старим механізмом, коли всіх виводять за штат, а потім незрозуміло за яким принципом наказом призначають на посаду, то ми отримаємо такий і результат. Утім, щоб запровадити конкурсний відбір на всіх ланках прокуратури, слід виконати величезну роботу, на кшталт тієї, що зараз проводиться з відбором місцевих прокурорів. Тому на це потрібен час.  Слід також домогтися встановлення обмежень, щоб у конкурсних комісіях з відбору кандидатів на прокурорські посади не могли брати участь політики. Адже це суперечить принципу аполітичності діяльності прокуратури. Тому краще замість народних депутатів залучати до роботи цих комісій науковців, експертів та представників громадських організацій.  Усе це — рекомендації на майбутнє. Адже на даному етапі, на жаль, ми не зможемо вже нічого кардинально змінити.  Утім, з 15 квітня 2016 р. відкривається додаткова можливість для очищення прокуратури. Йдеться про утворення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Таким чином запроваджується відкрита і прозора система притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності та їх звільнення. Але, на відміну від суддівського механізму, де рішення виноситься більшістю суддів, більшість у цій комісії складатиметься не з прокурорів. До неї входитиме один адвокат, два науковці, три представники Омбудсмана та п'ять прокурорів, обраних на конференції працівників прокуратур. Ця комісія прийматиме скарги громадян, незадоволених діяльністю прокурорів. Отже, громадськість отримає додаткові можливості контролю за діяльністю прокурорів, яких досі в нашій системі не було.
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/LAW/prokuratura-zi-starim-oblichchyam-chomu-ne-vidbulosya-bazhanogo-onovlennya-_.html

Олександр Банчук

"БЕРМУДСЬКИЙ" ТРИКУТНИК ОБКРАДАННЯ

Чому ми такі безпорадні? Що у нас взагалі відбувається?

Чому ми не можемо, як інші країни, в тому числі колишні соціалістичні, побудувати працюючу економічну систему?

Відповідь: у нас продовжує існувати вкрай безплідна й регресивна економічна модель - модель трикутника, який стиснув суспільство, заважаючи його розвитку.

У його кутах - корумпована бюрократія, державно-монополістичні корпорації та приватно-олігархічні холдинги.

Ці три кути пожирають працю і вартість, що створюються у суспільстві, позбавляють його ресурсів розвитку і можливостей кращого життя.

Ці хижаки підтримують і посилюють один одного. Вони створили нелегальні схеми збагачення і спільно їх реалізують, розкрадаючи мільярдні суми. Це український бермудський трикутник, у якому зникають величезні матеріальні цінності.

На найвищих щаблях економічної ієрархії бюрократична паразитуюча зграя виділяє бюджетні кошти збитковим державним монополіям як інвестиції у капітал, дотації, надбавки, індексації цін, кредити.

Михайло Саакашвілі оцінює обсяг щорічних даремних бюджетних витрат на покриття збитків державних монополій 120 млрд грн. Насправді цю цифру у часи "камікадзе" треба збільшити щонайменше на 40%.

Своєю чергою, державно-монополістичні об'єднання через шахрайські схеми - завищення оплати послуг і товарів приватних компаній, продаж їм продукції за заниженими цінами - створюють штучні прибутки олігархічним конгломератам.

Звільнений з посади керівника Державної фінансової інспекції М. Гордієнко називав суми виявлених крадіжок через такі схеми у кожній перевіреній монопольній субурядовій корпорації - від 0,5 млрд грн до 4 млрд грн на рік.

Це тільки щодо перевірених компаній. Перевірити ж їх усі фізично неможливо, а ще треба мати гарантії непідкупності інспекторів.

Таких монополістичних галузевих монстрів лише у сфері палива й енергетики більше десятка. Загальна ж їх кількість в Україні  близько 200, з них монополістичних утворень - не менше 50. Суму крадіжок у цій частині складно оцінити, однак, виходячи з середніх показників, це 40-60 млрд грн.

Приватні олігархічні холдинги наживаються також внаслідок їх фінансування корумпованою владою. Найвагоміші засоби корупційного надання коштів такі.

1. Пільги з оподаткування, включаючи неправомірно велике повернення ПДВ, головним чином - нелегальні. Їх можна оцінити 40-50 млрд грн.

2. Бюджетні гарантії та кредити за окремими урядовими програмами і держзамовленнями - від 50 млрд грн до 80 млрд грн у різні роки.

3. Кредити рефінансування олігархічних банків, які видає НБУ. Щорічно - 40-50 млрд грн, проте у 2014 році встановлено рекорд: банкам видали 180 млрд грн. У попередні роки близько половини кредитів рефінансування не поверталося.

Як плата за цю чиновницьку щедрість до урядового керівництва надходять хабарі. За даними інсайдерів - до 50% від отриманих коштів. Прибутки корупціонерів не обмежуються "відкатами" олігархів і прямими хабарами від монополістів. Вони збирають гроші й за інші свої "послуги".

Це призначення на урядові посади та посади керівників державних корпорацій, включення до складу народних депутатів, дозвільні послуги бізнесу, мінімізація податкових платежів, оформлення митних документів, підвищення цін і тарифів, доступ до державних активів, уникнення кримінальної відповідальності.

Ці "послуги" важко оцінити, сума може коливатися від 50 млрд грн до 75 млрд грн.

Якщо скласти наведені суми, то виходить, що в фінансовому обороті у корупційному трикутнику щорічно знаходяться щонайменше 350 млрд грн, щонайбільше - 520 млрд грн. Сюди ще потрібно додати нелегальний корупційний оборот на місцевому рівні - мінімум 150-170 млрд грн.

Отже, від 500 млрд грн до 690 млрд грн щорічно незаконно вилучаються з національної економіки, крутяться нелегально, розкрадаються чиновниками, олігархами, менеджерами мополістичних монстрів. Це дорівнює усьому бюджету держави разом з пенсійним фондом і трохи менше третини ВВП України.

Можна безпомилково визначити, що у 2014-2015 роках обсяги вилучення ресурсів з національної економіки не зменшилися. Уточнення стосуються лише певного перерозподілу сум між учасниками здирницького трикутника.

Явно зросли корупційні потоки. Причина - більш високі ризики для чиновників щодо викриття їх злочинів. Зменшилися прибутки олігархів через поглиблення економічної кризи та переділ між кланами державних фінансових потоків.

Обсяги грошей, що прилипають до рук керівників державних корпорацій, як мінімум, не зменшуються, а в багатьох з них - ростуть. Про це свідчить збільшення їх збитковості, що значною мірою пояснюється господарськими зловживаннями.

Як може при таких втратах функціонувати і розвиватися економіка? ВВП - це загальна сума того, що заробляють усі громадяни і державний апарат, а також обсяги амортизації основного капіталу і чистих внутрішніх інвестицій в Україні.

Отже, від нас "відрубують" третину засобів існування людей, функціонування держави та приросту економіки. Корупціонери разом з "помічниками" в державному і приватному секторах економіки привласнюють суми, які дорівнюють фонду зарплати працюючих та інших приватних доходів і пенсій громадян.

Є ще одна сторона розграбування України: вивезення грошей за кордон. Це означає повне їх відчуження від вкладень в українську економіку. Використання награбованого всередині країни хоча б означало його включення в національну тіньову економіку і створення тіньових робочих місць.

Останніми роками вивезення награбованого за кордон стало більш інтенсивним.

Це пояснюється тим, що шахраї при владі не схильні витрачати награбоване на теренах України. З одного боку, їм миліше хизуватися багатством в інших краях, з іншого - після Революції гідності та активізації контрольної діяльності об'єднань громадянського суспільства ховати награбоване в Україні стало набагато важче.

Відповідно, награбовані суми конвертуються у тверду іноземну валюту і вивозяться за кордон. У часи Януковича вивозилося близько 40% цих коштів або 200-275 млрд грн щорічно. Вони конвертувалися в інвалюту на 25-35 млрд дол.

За нинішньої влади частка грошей, що приховано переправляється за кордон, зросла до 60-70% або 300-480 млрд грн від загальних доходів учасників злочинного тріумвірату. За діючим валютним курсом за рік за кордон вивозиться 15-22 млрд дол. Це більше, ніж Україна отримує за рік від усіх кредиторів.

Якщо не зупинити руйнівну дію трикутника, то загроза нестачі валюти навіть за широкої програми міжнародного кредитування знову стає реальною.

Для вивезення коштів долари скуповуються всередині країни. Цей додатковий попит нависає над ринком і накопичує загрози провалу валютної забезпеченості гривні. До 2014 року гривневий попит на долари перевищував продаж інвалюти підприємствами і населенням на 4-5 млрд дол за рік.

Основну частину доларів скуповували не громадяни, що бажали зберегти заощадження, а елітні угруповання - члени "бермудського" трикутника. СБУ чи не щодня інформує про припинення діяльності чергового конвертаційного центру.

Призначення цих центрів - нелегальний обмін безготівкової гривні, вкраденої всередині країни, на валютну готівку. У такій тіньовій конвертації зацікавлені чиновники-корупціонери та керівники державних підприємств й установ.

Людям заборонено купувати в пунктах обміну і банках одноразово більше 200 дол, а в конвертаційних центрах, що розміщуються у квартирах, крутять мільярдами.

Незважаючи на ліквідацію виявлених "конвертів", нові центри виникають, як гриби після дощу. Це свідчить про великий тіньовий попит на іноземну валюту для її вивезення банківськими каналами за межі країни.

Щоб задовольнити потреби на мільярди доларів, режим Януковича витрачав золотовалютні резерви НБУ. За 2012-2013 роки вони зменшилися на 16 млрд дол.

Другим джерелом були іноземні кредити уряду - щороку 5-6 млрд дол. Ще більша сума вивозилася шляхом експорту товарів і неповернення валютної виручки. Такими діями режим довів країну до глибокого виснаження валютних ресурсів.

Із суми, яка щорічно розкрадається, більша частина, не менше 300 млрд грн, осідає у кишенях бюрократії, включаючи депутатів різних рівнів.

Особливістю періоду, який почався після приходу до влади Януковича, є перехід головної ролі у здійсненні тотального пограбування від олігархічних нуворишів, які особливо швидко збагачувалися за Л. Кучми та В. Ющенка, до чиновницької камарильї. Ця тенденція стала ще більш вираженою після Революції гідності.

По-перше, революція вимагала жертв серед олігархів донецького клану, і нові бюрократи швидко перевели на них вістря своєї "боротьби". Незаконні прибутки донецьких поменшали, а Фірташ і Курочкін втратили більшу частину багатств.

По-друге, нові корупціонери - маніпулятори суспільної думки стали нахабнішими. Вони підвищили ставки поборів, сподіваючись, що їм вдасться сховатися за натягнутою на себе рясою реформаторів і поборників корупції.

Утворення і механізм дії злочинного трикутника

Злодійський "бермудський" трикутник має своїх конструкторів. Ними стали пострадянські українські чиновники. Вони працювали у трьох напрямках.

1. Намагалися зберегти у своїх руках важелі управління господарськими процесами, які повинні були виконувати підприємства, або їх слід було скасувати.

Мова йде про встановлення цін, дотацій і субсидій, контроль за укладенням угод, тендерні закупівлі, фінансування підприємств, капіталовкладення у будівництво, інфраструктуру, списання боргів компаній, встановлення курсу гривні, розподіл інвалютних потоків, ліцензування експорту та бізнесу.

2. З перших місяців незалежності чиновники ініціювали створення державних корпорацій, які були спадкоємцями радянських галузевих державних комітетів - проміжної ланки між галузевими міністерствами та виробничими підприємствами.

Чиновники стали управлінською ланкою утворених з фабрик і заводів корпорацій, позбавлених права самостійного господарського функціонування. Ці права перейшли колишнім чиновникам, які стали володіти фінансами, ресурсами, прибутками підприємств, не беручи участі у виробничих процесах.

Була завдана подвійна шкода економіці.

По-перше, зникла конкуренція. Були запроваджені державні монополії, які швидко стали збитковими. Монополія використовувала свої можливості не для власних надприбутків, а для їх трансляції приватним структурам та урядовцям.

По-друге, була знищена зацікавленість колись самостійних виробничих одиниць у прибутковому господарюванні. Їм стало вигідніше демонструвати збитки, що дає право на бюджетні дотації, інвестиції та підвищення цін на продукцію.

3. З початком приватизації великих підприємств, з 1998 року, чиновники здійснювали перехід від егалітарної до елітарної моделі приватизації, за якої найвищі чиновники передавали пакети акцій в одні руки окремим бізнесменам, друзям влади чи своїм родичам з умовою їх переходу у клас фінансових олігархів.

Вони мали завдання фінансувати виборчі кампанії владних партій та окремих кандидатів, володіти загальнонаціональними телеканалами, проводити потрібну інформаційну політику, ділитися прибутками з першими особами держави.

Вони почали вибудовувати холдинги, збільшуючи свій вплив в економіці і забезпечуючи більшу стійкість своїх фінансово-промислових імперій.

Олігархи знаходили джерела збагачення у кожній паралельній галузі, розробляючи тіньові прибуткові схеми та встановлюючи корисливі відносини з державними корпораціями, фінансово-кредитними установами, органами влади.

Олігархи фактично запліднили ту конструкцію, яку замовили їм корупціонери-чиновники, запровадили ті технології розкрадання, які використовують і особи в органах влади, і керівники державних монополій.

Олігархи у вказаній геометричній фігурі обкрадання України виконують роль "технологів", без яких гроші не "віджимаються" і не "відмиваються". Без них трикутника не буде. Державні ж монополії є інфраструктурою, обслугою, передавальними пристроями шахрайського процесу.

Злодійська модель трикутника створена самими бюрократами у власних інтересах. Вони по-іншому не бачать побудови української економіки і будуть захищати своє потворне чадо усіма способами, аж до знищення противників.

Це вони зараз і роблять, знищуючи революціонерів, добровольців, волонтерів, правоохоронців, які стали на шлях викриття корупціонерів.

Один з грошових мішків на запитання, чи зміг би він тримати бізнес без походів до бюрократичних органів, відповів: "Якщо я перестану до них ходити, це почнуть робити інші. Навіщо мені передавати якомусь іншому бізнесмену солодкі відносини з чиновниками? Чистої роботи останніх годі й чекати".

З побудовою, укріпленням і постійним відновленням зв'язків між учасниками здирницького трикутника останній став системним інститутом організації економіки. Ця система неофіційна, нелегальна, хоча вона і перетинається з легальними відносинами. Вона, звичайно, не охоплює всю економіку.

Існують сфери, до яких не доходять руки корупціонерів та олігархів: дрібне підприємництво, торгівля, побутові, комунальні енергетичні, транспортні послуги. Проте ці сфери - на периферії економічних відносин, вони не визначають основних потоків капіталу і є вторинними щодо процесів, які формують олігархічні холдинги.

У той же час злочинна тристороння система не дозволяє розширюватися дрібним незалежним сферам економіки. Як тільки вони зростають і переходять в розряд середнього і крупного підприємництва, корупціонери та олігархи силою, грошима або підкупом захоплюють їх та інтегрують у свої структури.

Якщо ж загарбникам відмовляють, - застосовуються будь-які засоби знищення. Найчастіше - за допомогою податкових каральних органів.

Отже, трикутник не тільки сам пригноблює та знекровлює економіку, а й стоїть на заваді розвитку альтернативних секторів господарювання в країні.

З одного боку, ця система у деякій частині безальтернативна. Поза нею виходити на ринки чи отримувати державне фінансування неможливо, бо економічні свободи задушені. Поза трикутником більш-менш крупний бізнес зупиняється.

Бізнесмени, що увійшли у нелегальні й криміногенні зв'язки, задоволені: не треба боротися з конкурентами, шукати нові рішення, не спати ночами, а гроші самі пливуть їм у руки. Задоволені й ті, хто вліз на крісла керівників державних корпорацій та протиснувся на чільні посади у владі. Учасники нелегального тріумвірату доповнюють один одного і не можуть функціонувати один без одного.

З іншого боку, їх дії деструктивні, вони тягнуть країну на дно. Незаконні зв'язки в рамках трикутника дозволяють визнати їх кримінальними, бо вони є результатом злочинної змови, а учасників відносин - організованим злочинним об'єднанням.

Особливістю грабіжницького об'єднання є залучення правоохоронних і судочинних органів, підпорядкування останніх владним корупціонерам та олігархічним кланам.

Особливо явно це було видно до Революції гідності. Зараз відбуваються зміни, найбільш характерною відмінністю яких є захоплення керівних і головуючих позицій корупційним чиновництвом, яке підім'яло під себе правоохоронну систему.

За цих обставин усі цивілізовані форми громадського протистояння криміногенному триголовому змію з боку активістів Майдану і вільних підприємців стають безрезультатними і формально, в інтерпретації міліціонерів, "есбеушників" і прокурорів, антидержавними, про що вже заявляли сьогоднішні керманичі.

Перед Україною стоять не просто завдання реформування економіки і влади. Громадянам протистоїть злодійська зграя, що опанувала владні органи, контролює легальні й нелегальні фінансові потоки, розпоряджається основною частиною бізнесу, майнових активів і нерухомості, тримає у своїх руках процеси виборів.

Людям протистоїть повноцінна закінчена економіко-політична система, яка згори управляє і державою, і суспільством. Її дія настільки підірвала українську економіку, що розвал і деградація останньої стали невідворотними.

Ця система призвела до критичного розколу між нинішньою "елітою" і суспільством, до небаченого рівня вилучення на користь елітарних грабіжників плодів праці мільйонів працівників. Вона довела людей до зубожіння, вивезення національного капіталу за кордон і втрати можливостей розвитку країни.

Існування цієї системи загрожує країні, її потрібно зламати. Цьому були присвячені дві революції, але вона втрималася. Експлуататорська система цілісна та організована, тому її ліквідація - складне завдання. Воно потребує об'єднання здорових політичних, громадянських і підприємницьких сил суспільства.

Трансформація здирницького трикутника полягає у перетворенні системи корупційного бюрократичного управління у прозору систему, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми. Вона також полягає у перетворенні олігархічних імперій на конкурентні підприємницькі структури та розформуванні державно-монополістичних об'єднань в сукупність самостійних підприємств.

На жаль, обидва постмайданівські уряди, очевидно, із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися, що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть.

Володимир Лановий, екс-міністр економіки, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ

Українська правда

"ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ПОБАЧИТИ РЕАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ, БЕЗ ПІДТАСОВОК І ФАЛЬСИФІКАЦІЙ"

Вибори 25 жовтня стануть політичним дебютом для нової партії «Наш край». Брудні технології, адміністративний тиск, навішування ярликів – через кілька днів це все вже буде позаду. Але осад залишиться. Наука цих виборів і відповідь Олегові Синютці – про це в інтерв’ю голови Львівського обласного осередку партії «Наш край» Мирослава Хом`яка.

 Як Ви оцінюєте перебіг виборчої кампанії на Львівщині?

Кампанія була дуже короткою, і нові партії, такі, як «Наш край», мали обмаль часу, щоб як слід підготуватися до виборів. Ми довго чекали на Закон «Про місцеві вибори» і не розуміли, якими будуть правила гри. Тепер очевидно, що новий закон не досконалий, але він чітко обумовив, що лише сильна команда і сильні особистості мають шанс на перемогу. Ми з однопартійцями організували штаб, набрали молодих грамотних фахівців і впевнені, що наближаємося до дня виборів з добрими результатами.

В Україні вибори – це час брудних технологій. Чи Ви спостерігали використання нечесних прийомів або адміністративного тиску щодо партії «Наш край»? Чи можете навести конкретні приклади?

Що ближче було до завершення виборчої кампанії, то очевиднішими ставали її наслідки. Хтось заздалегідь вважав себе переможцем, а потім був розчарований, звідси брудні технології. Найпоширеніша практика, це коли партії агітували не за себе, а проти інших. Хочу одразу сказати, що партія «Наш край» жодного разу не вдавалася до брудних технологій. У нас все відкрито та прозоро. Натомість, на мою думку, наші опоненти часто грали не чесно. Можу навести кілька прикладів. Зокрема, у Перемишлянському і Радехівському районах роздавали агітаційну продукцію без вихідних даних. На тих листівках, з одного боку, йшлося про позитив щодо однієї політичної сили, а з іншого – поливали брудом партію «Наш край». Ми такі агітки збираємо і готуємось подавати інформацію в правоохоронні органи і суди.

Щодо адміністративного тиску на теренах Львівщини, то ми бачимо, що в останні тижні все більше включаються у «виборчу роботу» чиновники, які мали б займатися господаркою, але замість того захопились політикою та агітацією. Чиновники в районах часто напряму задіяні у виборчому процесі, або ж допомагають кандидату, який іде на окрузі від влади. Це все відбувається в робочий час, використовуються всі інструменти, які держава надала, щоб виконувати функції державного чиновника, натомість ці інструменти на всі сто процентів задіяні для ведення агітації та вчинення адміністративного тиску. Надходять дзвінки директорам шкіл, викладачам, службовцям, медикам,  їх попереджають про те, що вони вибрали не ту партію… Ми всі ці факти також фіксуємо і будемо на них реагувати.

Тобто, тиснули на кандидатів?

Так, і не лише на кандидатів, але й на прихильників і агітаторів. Більше того, навіть якщо людина, яка  йде на вибори від партії, взяла відпустку, працюючи на комунальному підприємстві чи у сфері охорони здоров’я, то їй також нагадують: пам’ятай, де ти працюєш.

Опоненти пов’язують вас із Медведчуком, а  партію «Наш край»  називають «запасним аеродромом» для колишніх регіоналів, що Ви їм можете відповісти?

Я працював у Державній податковій адміністрації Львівської області до 2005 року. Окрім мене, працювало ще 3 500 людей, начальником яких також був Сергій Медчедчук, і можна кожного з них звинуватити, що вони є «людьми Медведчука». Це ж абсурд. Я вважаю, що це дешева істерія збанкрутілих політиків, які не мають інших аргументів і не мають шансів на перемогу. Таким невдахам я можу відповісти тільки одне – говоріть про себе, агітуйте за себе, розкажіть скільки  ви змінили партій і якими вчинками  можете ви пишатися. За мене розповідати не треба. Я скажу за себе сам.

А як щодо закидів, що партія «Наш край» - це проект Банкової. Коли ви останній раз були у Києві на вул. Банковій  і з ким там контактували. Ви особисто знайомі із заступником голови Адміністрації Президента Віталієм Ковальчуком, якого називають куратором партії «Наш край» від Адміністрації Президента? 

На вул. Банковій я, звісно, був, але суто як турист. От і вся інтрига. Річ у тому, що «Наш край» – це повноцінна і перспективна партія, а не технічний проект. Ми створили її з ініціативи людей-господарників, лідерів місцевих громад.  Знаєте, нас у кожній області, у кожному регіоні пов’язують із різними середовищами. На Галичині нас звинувачують у причетності до «регіоналів», а на Сході кажуть, що ми проект Банкової. Насправді ми люди, які об’єднані очевидно ідеєю. Ми хочемо зробити свій посильний внесок для розвитку України через розвиток регіонів.

Голова Львівської ОДА Олег Синютка в одному своєму інтерв’ю назвав партію «Наш край» «зборищем есдеків». Не хотіли б дати публічну відповідь?  

Я уважно читав це інтерв’ю. Був неприємно здивований  тим, що голова Львівської облдержадміністрації дозволяє собі навішувати «ярлики». Однак це його особиста справа. Хотів би  нагадати, хто такий голова ОДА. Це перший номер у списку «Солідарності», який теж вболіває за результати своєї партії. Напевно, у них не зовсім добре справи із соціологією, тому теж мусять вдаватися до таких примітивних методів. Я дуже шкодую, що Олег Михайлович, якого я поважаю, вдається до таких речей. Замість того, щоб розказувати людям про свої здобутки за час перебування на ключовій посаді в області.

 До Львова приїздив співголова партії «Наш край» Олександр Мазурчак, він зустрічався з активом партії. Які завдання він поставив перед партійною організацією?

Ми самі  запросили Олександра Мазурчака, він голова центрального виконавчого комітету партії. Він тривалий час працював заступником голови Київської міської державної адміністрації, а перед тим був міським головою Кам’янця-Подлільського. Він приїхав, щоб дати поради і поділитися досвідом. Скажу відверто, він був приємно вражений, адже побачив, що ми на Львівщині зібрали професійну команду, зібрали людей, які на Галичині не бояться «ярликів», відкрито йдуть до громади і щодня працюють поруч з людьми, реалізовують бізнесові та соціальні ідеї та проекти.

Як так сталось, що саме ви очолили цю партію на Львівщині? Хто безпосередньо вам зробив відповідну пропозицію?

Мені зробив таку пропозицію Олександр Мазурчак. Він запросив мене на розмову, пояснив ідею та мету створення партії «Наш край». Я взяв трохи часу, щоб подумати. Скажу щиро, дещо вагався, бо це велика відповідальність.

Але таки вагалися?

Так. Разів п’ять казав, що можливо слід знайти когось іншого. Але поки що ні разу не пошкодував за свій вибір.

«Наш край» нині реалізує якісь проекти, не пов’язані з виборами?

Я є головою благодійного фонду «Допомога і турбота», який почав працювати, коли ще було далеко до виборів. Фонд працює щодня, і ми не плануємо припиняти свою діяльність після виборів. Навпаки, до нас звертається багато людей. Напрацьовано чимало добрих справ. Починаючи від організації волонтерських поїздок на Донбас і закінчуючи відпрацьованою системою адресної допомоги бійцям АТО та їхнім родинам. По мірі можливостей намагаємось допомогти усім.

Певен, що партійна підтримка надасть нового імпульсу нашій роботі. Власне, в багатьох моїх однопартійців в активі чимало добрих справ, які ми планує розвинути у системі соціальні проекти.   

Ви говорите про те, що «Наш край» - це партія господарників. Розкажіть про людей, які є у вашому списку.

У нас усі кандидати достойні. Найперше, кого б хотів назвати, це кандидата на міського голову Львова Олега Баляша, підприємства якого є найбільшими платниками податків в області. У нашій команді є Ігор Гайдучок, Ігор Дума, Богдан Піх, Герой України Іван Вужинський. Також у нас є чимало молодих і перспективних людей, які тільки починають підприємницьку діяльність.  

Особливо хотів би наголосити на тому, що до наших лав долучитись і представники духовенства. Це кістяк нашої партії.

Чи могли б ви назвати скільки кандидатів у депутати у Львівській області висунула ЛОО ПП «Наш край»?

Від «Нашого краю» у ради усіх рівнів балотується більше як 700 кандидатів. Це солідне представництво, як для молодої партії, яка тільки-но про себе заявила. В кожному я бачу потенціал, лідерські риси. Цікаво , що кандидати, які вперше йдуть на вибори, вчаться на ходу, демонструючи  неабияку відданість своїй справі. Скажімо, кандидат на міського голову Старого Самбора Володимир Медвєдєв. Він народився в Старому Самборі, молоді роки віддав службі в українському війську. І коли російські загарбники забирали наш Крим, він не полишав боротьбу до останнього. Потім воював в АТО, а тепер хоче проявити свій талант на керівній виборній посаді. Думаю, що у нього все вийде. Сподіваюсь, що за партійної підтримки цей проект набуде нового імпульсу. Власне, у багатьох наших партійців в активі чимало добрих справ.  

На фініші виборчої кампанії, як би Ви могли підсумувати виборчу роботу Львівської обласної організації «Нашого краю»? Які завдання вдалося виконати, а які – ні? Як оцінюєте шанси на перемогу?

Ми заявили про себе, а це головне. Про нас вже знають, нас критикують і навіть бояться, намагаються не допустити до влади. Ми змогли сформувати ядро партії. У нас є сильна обласна організація, яка залишиться після виборів та буде ефективно працювати в майбутньому, адже люди повірили в нашу партію місцевих лідерів.

Ми твердо віримо в свої сили. Ми мобілізували кандидатів, організували команду, яка зробить все, щоб захистити свій результат. Звісно, як усі амбітні люди, ми ні на хвилину  не сумніваємось у перемозі.

Ви довіряєте соціології?

Кожна соціологія показує щоразу інші цифри. Очевидний факт, що ми вчергове спостерігаємо, за таким явищем, як «війна соціологій». І тут постає питання – чи варто виборцю безоглядно орієнтуватись на соціологічні дані? Чи не слід більш детально аналізувати, де, коли і хто проводив соціологічне дослідження. Зрештою, найвирішальніше і найдостовірніше соціологічне дослідження буде 25 жовтня. Дуже хочеться побачити реальні результати, без підтасовок і фальсифікацій.

Ви вочевидь зустрічалися із виборцями. Які найчастіше питання порушують люди під час таких зустрічей?

Ми провели багато зустрічей і найчастіше чули одні і ті ж запитання – коли в нашій країні бодай щось почне змінюватись на краще. Найсильніше враження від таких зустрічей одне: суспільство змінилось,  люди налаштовані радикально як ніколи, їм уривається терпець. Громадяни недовіряють нікому, жодній партії.

І що тут скажеш? Справді, наша країна нині переживає період гострої нестабільності та війни, але ми однаково повинні чітко усвідомлювати, що у нас єдиний шлях – цивілізовані еволюційні зміни.

Чому реклама партії на центральних каналах є здебільшого російськомовною?

Партія «Наш край» – загальноукраїнська. Ми активно працюємо на сході і півдні України. У цих регіонах ми ведемо запеклу передвиборчу боротьбу з «Опозиційним блоком». І це дуже важливо. При цім я хочу наголосити, що «Наш край» - це проукраїнська патріотична партія. Ми розуміємо, що  тільки конкретними справами ми можемо об’єднати Україну. Ми не ділимо українців. Кожна людина, яка проживає  у Львові чи в Луганську і яка пишається паспортом громадянина України, вона має право на гідне життя у своїй державі. Людина вільна будь-якою мовою сказати гордо: «Я – українець!».

І ще одне.  Я разом з волонтерами був на Донбасі і бачив, як наші захисники розмовляють і російською, і українською. При цьому ніхто ні кого не переконує, хто більший патріот і хто більше любить Україну. І ми повинні пам’ятати, що там дуже сильна російська пропаганда, яка зробила з україномовного українця ворога для російськомовного українця.

Як ви ставитесь до того, що партії повинні фінансуватись із державного бюджету? Хто фінансував виборчу кампанію партії «Наш край» на Львівщині?

Бюджетне фінансування партій – це позитивний крок. Зрозуміло, що якщо таке фінансування буде запроваджене, то ми отримаємо рівну конкуренцію з чіткою звітністю, адже буде система контролю за державними грішми. Це позитивна світова практика.

Що ж стосується нашої партії, то у нас кожен кандидат вносив кошти у виборчий фонд і потім з цих коштів фінансувалася кампанія.

Майбутнє партії «Наш край». Особисто ви, яким його бачите?

Я бачу партію «Наш край» однією з провідних українських партій. В партії є цікаві ідеї з розбудови місцевих громад, формування сильних територіальних одиниць, які, на мою думку, стануть основою сильної держави. Найголовніше, що у нас є лідери, які хочуть і можуть це реалізувати.

Дякуємо за розмову.

ХТО ПОТРАПИВ ДО НОВОЇ КИЇВРАДИ

Київ отримав нових депутатів. Згідно з результатами голосування 25 жовтня, оприлюдненими Центрвиборчкомом 3 листопада, найбільше місць у Київраді 8-го скликання отримали депутати від "Солідарності" – 52 мандати. Щоб здобути такий результат, БПП та УДАР об'єдналися в одну політичну силу.

Друге місце посіла "Самопоміч" львівського мера Андрія Садового – 22 мандати. "Батьківщина" Юлії Тимошенко отримала 17 місць, "Єдність" Олександра Омельченка – 15, "Свобода" Олега Тягнибока – 14.

Минулого року розклад сил у Київраді кардинально відрізнявся від нинішнього. Політична сила мера міста Віталія Кличка втратила 20 мандатів. Узагалі не потрапили в Київраду Радикальна партія Олега Ляшка, "Демальянс" Василя Гацька і "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка, які мали представництво в минулому скликанні.

Особливістю цих виборів до Київради була аномально велика кількість реклами від "Руху за реформи" Сергія Думчева, якому приписують зв'язки з сім'єю Януковича. До Київради його сила не потрапила. Ще однією "родзинкою" виборів була фейкова та епатажна кампанія бізнесмена Гаріка Корогодського, який також завісив Київ веселою агітацією.

Що стосується людей, які найближчі роки вирішуватимуть долю Києва, то мешканцям столиці варто бути готовим до нових земельних скандалів, хаотичної забудови та до боротьби власників незаконних МАФів за своє виживання, оскільки чимало представників цих бізнесів потрапили до Київради.

Крім того, повернулися представники команди "космічного" мера Леоніда Черновецького, які зайшли під прапорами "Солідарності" та "Єдності". Від останньої також потрапили чиновники часів Омельченка.

Від буржуазної партії "Самопоміч" у Київраду пройшли юристи, консалтери та представники малого бізнесу. На хвилі радикалізації суспільства від "Свободи" в Київраду потрапили кандидати, яких українці не захотіли обирати до Верховної Ради.

Особливістю списку "Батьківщини" є син Поживанова, ресторатор, людина Пилипишина, забудовник скверів, власники ринків і МАФів.

INSIDER склав короткі досьє на всіх новообраних депутатів Київради, яких мешканці столиці вважають достойними керувати мегаполісом.

Для зручності прізвища депутатів залінковані на їхні соціальні мережі - переважно Facebook, щоб виборці могли написати своїм представникам у Київраді.

Блок Петра Порошенка "Солідарність"

 

 
Віталій Кличко/Фото: прес-служба "Солідарності"

Володимир Прокопів – депутат Київради минулого скликання. На попередніх виборах пройшов за списком Блоку Кличка. Прокопів є засновником консалтингової компанії "ВП Груп" і співзасновником пекарні Madiani разом із грузинською компанією "Фора", яка належить Володимирові Кікнадзе.

Прокопів був помічником народного депутата Петра Порошенка в 2012-2014 роках.

Андрій Андрєєв в 2014-му пройшов за списками Кличка. За 27 років це його другий похід у Київраду. На парламентських виборах 2012 року працював як керівник приймальні на Аллу Шлапак – депутата та радницю "космічного" мера столиці Леоніда Черновецького.

З 2014 року Андрєєв працює заступником директора комунального підприємства "Київблагоустрій". Окрім озеленення та встановлення урн для збору екскрементів домашніх тварин, це підприємство відповідальне за розміщення в столиці малих архітектурних споруд і носіїв реклами.

Андрєєву належить частка в ТОВ "УкрЕкоГруп", яке займається утилізацією небезпечних відходів. Партнером депутата по фірмі є Юлія Лимар. У 2014 році вона несподівано пройшла в Київраду від УДАРу, хоча сприймалася як технічний кандидат.

Ганна Старостенко - депутат Київради від УДАРу в минулому скликанні. Президент "Фонду братів Кличків". У 2013-2014 роках була помічником нардепа Віталія Кличка.

Сергій Артеменко - заступник гендиректора юрфірми "Аі. Пі. Енд. Сі. Консалд". У 2000-2006 роках працював в "Укртелекомі". Кар'єру в компанії закінчив начальником юридичного відділу. Потім працював начальником юридичного відділу компанії "Об’єднані мережі України".

Ігор Баленко - власник мережі супермаркетів "Фуршет". Депутат Київради 7-го скликання, чоловік співачки Асії Ахат.

Дмитро Банас - власник компанії "Просто перукарня". Ця фірма володіє мережею бюджетних перукарень, які у вигляді МАФів розташовані біля станцій метрополітену або в інших людних місцях. Згідно з інформацією на сайті "Просто перукарні", новоспеченому депутатові належить 17 бюджетних цирулень.

Володимир Гончаров – колишній директор "Епіцентру", який належить Галині та Олександрові Герегам. Цього разу до Київради пройшов від президентської "Солідарності". В 2014-му менеджер "регіоналів" Герега потрапив до Київради самовисуванцем. Галина Герега була секретарем Київради 6-го скликання, а її чоловік - Олександр - нардепом від Партії регіонів.

Олександр Гончаров – брат Володимира Гончарова. Також працював в "Епіцентрі", на посаді юрисконсульта. 

Ярослав Горбунов у 2013-2014 роках був помічником народного депутата Віктора Чумака. В попередньому скликанні потрапив до Київради від УДАРу.

У 2006-2010 роках Горбунов був депутатом Дніпровської райради Києва. З 2009-го по 2010 рік виконував обов’язки заступника голови Дніпровської районної у Києві державної адміністрації. Зараз він - голова Дніпровської РДА.

Дмитро Гордон – журналіст, власник однойменного інтернет-видання Gordon, газети "Бульвар-Гордона" та агентства нерухомості "Бульвар Гордона". Минулого року в Київраду пройшов самовисуванцем.

Віктор Грушко – співвласник компанії "ГДТ-Компаньйон". У грудні 2014 року Київрада прийняла рішення віддати його компанії у користування для обслуговування нежитлових приміщень (закладу громадського харчування) будівлю на проспекті Володимира Маяковського, 73-б у Деснянському районі Києва.

Один із партнерів Грушка – Валерій Михалко, пробував потрапити до Київради від партії "Рух за реформи" Сергія Думчева. 

Лариса Дегтярьова – власник компанії "Кийтур". Партнером Дегтярьової по цій фірмі є Олена Пустовіт. Компанія надає послуги з організації подорожей.

Ярослав Діденко – засновник громадської організації "Кияни разом". Ця організація декларує боротьбу з незаконними забудовами в Києві.

У 2012 році видання УНН звинуватило Діденка у вимаганні хабарів від забудовників в обмін на те, що "активісти" його організації не блокуватимуть будівництво. Крім того, за даними УП, Діденко був тим самим громадянином, який поскаржився прем'єру Миколі Азарову на секс-шопи в Печерському районі.

У 2014-му Діденко задекларував 545 тисяч грн доходу, які заробила дружина Наталія Тищенко. На самого Діденка задекларовані дві земельні ділянки та квартира. На дружину - Audi A6, Peugeot 307 XS16E та гараж.

Олесь Маляревич – власник і директор компанії "Кіномедіа едвертайзінг", що займається трансляцією реклами в кінотеатрах. Співвласник компанії "Джуніор", яка торгує дитячим взуттям (мережа магазинів дитячого взуття Antilopa). Створив кілька громадських і благодійних організацій.

Маляревичу та його дружині Аллі належить компанія "КМК Фарма", яка займається рекламною діяльністю. Аллі Маляревич також належить частка в ресторані "Спотикач" (вул. Велика Житомирська). Тут її партнером є Олег Орєхов і три офшори з Кіпру: "Керек Трейдінг Оверсіз", "Кострікс Ентерпрайзіс" та "Шусторм Холдінгз".

Раніше їй належала частка в ресторані "Королі" через ТОВ "Монтелеоне". Зараз ТОВ - у власності ресторатора Катерини Булавінцевої.

Андрій Странніков - депутат Київради 4-го та 7-го скликань, у 2008-2010 роках був заступником голови Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Разом із нардепом Валерієм Іщенком контролював компанію "Тельбін Іва", яка 2013 року розпочала будівництво ТРЦ на вулиці Серафімовича в столиці. Сьогодні фірма записана на громадянина Белізу Меттью Бредлі. Забудувати територію не вдалося через протести мешканців району – на місці будівництва було зведено сквер.

Людмила Костенко в 2014 році пройшла в Київраду від Радикальної партії Ляшка. В 2015-му – пройшла від "Солідарності". З 2012 року навчається в університеті міста Шефілд (Англія) на міжнародному факультеті Управління організаціями.

Юрій Сулига – власник компанії "Книжковий світ "Сяйво". Ця фірма була задіяна в рейдерській атаці на книгарню "Сяйво", що розташована на Хрещатику. В 2010 році мер столиці Леонід Черновецький віддав приміщення книгарні для проведення ремонту фірмі "Книжковий світ "Сяйво".

Сулизі, крім того, належить ТОВ "Квітучі луки", що займається ландшафтним дизайном. Його партнер – Олександр Лепіхов. У 2014 році він був бізнес-партнером Олександра Супруненка по банку "АСВІО". Лепіхову належало 14%.

Олександр Супруненко є братом В'ячеслава Супруненка, зятя Леоніда Черновецького. Сьогодні банк контролюють брати Супруненки. Лепіхова в переліку власників немає.

Олександр Міщенко минулого року потрапив у Київраду від партії УДАР. Працює заступником директора юрфірми "Столична правова фундація", де є власником.

Його партнером у фірмі є Максим Кушнарьов. Вони ж, разом із росіянкою Анастасією Кузнєцовою, заснували будівельну компанію "Преміум білдінг".

Максим Шкуро минулого року став депутатом від УДАРу. Працює головою Солом'янської районної в місті Києві держадміністрації.

Згідно з декларацією, загальна сума його доходу в 2014 році становила 32,5 тисячі грн або 2,7 тисячі на місяць. При цьому має житловий будинок на 338 кв. м та земельні ділянки на 9,7 тис. кв. м.

Ілля Сагайдак із 19 серпня 2014 року очолює Святошинську РДА столиці. Був начальником департаменту міжнародних ринків, капіталу та інвестицій АТ "Єврогазбанк" і комерційним директором у компанії "Фенікс Капітал".

За даними Слідства Інфо, Сагайдак є зятем Олексія Івченка – колишнього голови НАК "Нафтогаз", якого за любов до дорогих автомобілів прозвали "Льоша Мерседес". Минулого року подружжя задекларувало шість земельних ділянок. Найбільша з них має площу 83 тисячі 457 квадратних метрів. Також у декларації вісім житлових будинків, 29 квартир, 15 гаражів/паркомісць і вісім об’єктів іншої нерухомості.

Микола Негрич – директор ТОВ "Агропромбудкапітал" в Івано-Франківській області. Фірма належить його родичці Марії Негрич і Тарасові Слюсарчуку, який балотувався до Івано-Франківської обласної ради від партії "Громадянська позиція".

Марії Негрич належить іще декілька фірм із вирощування зернових та з управління кафе в Івано-Франківській області.

Микола Негрич також є головою наглядової ради компанії "Плиски Агро", яка вирощує та продає кукурудзу та пшеницю.

Олена Овраменко – депутат Київради 6-го скликання від фракції "Альтернатива". Засновниця та співзасновниця торговельних фірм "Марві", "Васильок-ЛТД", "Колосок", "Лімпопо-ЛТД".

Її чоловік - Володимир Підрушняк - був головою Сумської митниці. Зараз працює заступником директора з митних питань компанії "Епіцентр К" подружжя Герег.

Михайло Терентьєв у минулому очолював громадську приймальню скандально відомої Алли Шлапак, депутатки двох скликань Київради від Блоку Леоніда Черновецького.

Олександр Пабат 2005 року створив ГО "Громадський актив Києва" (ГАК) і за допомогою масованої реклами цієї ГО провів її в Київраду. ГАК згодом став лояльним до Леоніда Черновецького.

2010 року Пабат балотувався в президенти України. Президентську кампанію завершив на 15-му місці. В 2013 році постраждав від вибуху салютної установки і ледве не втратив зір.

Пабату офіційно не належать бізнес-активи. Комерційною діяльністю в його родині займається дружина Іванна. Їй належить фірма "Ларком 7", що здає в оренду нерухомість. Також їй належить компанія "Центр сприяння підприємствам", яка надає послуги юридичного та бухгалтерського характеру.

Крім того, вона зареєструвала громадську організацію "Стрітрейсінг-Драг". Засновниками цієї організації також є брати Олександр і Тарас Лантухи. Останній – директор КП з утримання зелених насаджень Шевченківського району Києва.

Співзасновником "Стрітрейсінг-Драг" є також Даниїл Кришталь – головний спеціаліст відділу національно-патріотичного відділу Міністерства молоді та спорту.

У своїй декларації, яку він подавав для проходження люстраційної перевірки, Кришталь вказав, що йому належить автомобіль "Таврія" та квартира площею 50 кв. м. Доходів партнер дружини Пабата нібито не отримував.

Олексій Окопний – директор компанії "Українська муза". За даними руху "Чесно", Окопний має стосунок до команди Черновецького. Зокрема, він був помічником депутата Київради Сергія Березенка, який потрапив до Київради під стягами Черновецького і був його радником. Зараз нардеп Березенко – одна з наближених осіб до президента Петра Порошенка. Раніше очолював Державне управління справами.

Наталія Приходько - начальник відділу організаційно-документального забезпечення діяльності Київського міського голови.

Владислав Турець – безробітний. Був помічником нардепа Володимира Арьєва. Син народного артиста України Володимира Турця. Раніше був директором компанії "Богдан-Електротранс". Фірма зареєстрована в Києві на Рибальському півострові. Там прописана корпорація "Богдан" і низка інших компаній з орбіти Порошенка.

Віталій Росляков – депутат Київради 7-го скликання від УДАРу. Помічник народного депутата Віктора Чумака. Рослякову належить частка в компанії "Бренд Ай Ді", яка займається рекламною діяльністю.

Антон Дрепін заробляє на комунальних підприємствах Києва. Він є власником і директором фірми "Київські міські проекти". Компанія займається маркетинговими дослідженнями та консалтингом. Партнерами його фірми є лише комунальні підприємства. Зі списком КП можна ознайомитися на сайті.

Новоспечений депутат має досвід роботи на керівних посадах у київських КП. Ось що пише він у своїй біографії: "У 2009-му мене запросили на посаду заступника директора з комерційної роботи КП "Автотранспортне підприємство Київської міської ради", де я працював до 2010 року. У кінці 2010-го я посів місце директора КП "Київжитлоспецексплуатація", а протягом 2011-2013 років обіймав посаду першого заступника начальника підприємства".

До речі, КП "Київжитлоспецексплуатація" є в переліку партнерів фірми Дрепіна.

Вікторія Муха минулого року пройшла в Київраду від партії УДАР. Помічниця народного депутата від президентської сили Ірини Геращенко.

Олег Костюшко потрапив у Київраду від УДАРу в 2014 році. Є власником компанії "Будматеріали-вторресурси" – збір, вивезення та утилізація вторсировини. Володіє фірмою на пару з братом Максимом.

Також їм належить компанія "Крамар Рісайклінг", яка займається збором відходів, та "Крамар Еко", що виробляє пластикові пляшки з вторсировини. Ще Костюшкові та низці партнерів належить СТО, яке оформлене на ТОВ "Макклін'с-1". 

Інша його фірма - "ЕН Гранд" займається торгівлею харчами, напоями та тютюновими виробами. У Солом'янському районі видає газету "Комуналка". У "Компанії "Мост" брати Костюшки – партнери з Тетяною Тарнавською, яка балотувалася в Київраду від "Батьківщини" Ю. Тимошенко.

Сергій Пилипенко - директор асоціації "Промислово-будівельна група "Ковальська". Компанія займається будівництвом, виробництвом бетону та продажем нерухомості. 

Георгій Ясинський – засновник і директор компанії Homeland Capital, що займається нерухомістю, будівництвом, управлінням проектами та інвестиціями. Був депутатом Київради в минулому скликанні.

Також має частку в будівельній компанії "Людвинівка 31". Серед його партнерів є "Інвестиційний капітал України" (ICU). Раніше акціонером цієї компанії була Валерія Гонтарева – нинішня голова Нацбанку.

Ясинський також має стосунок до компаній "Фуд онлайн" та "Екіпаж сревіс", які займаються доставкою харчових продуктів і готової їжі.

Ірина Никорак – помічниця нардепа від "Народного фронту" Олександра Присяжнюка.

Владислав Михайленко працює в юркомпанії "Шевчук та партнери". Засновник громадської організації "Правозахисник Оболоні". Був помічником депутата Київради від Блоку Черновецького Віталія Лавриненка.

Валентин Мондриївський – тимчасово виконувач обов'язків голови Подільської у місті Києві державної адміністрації. В минулому працював прес-секретарем Юрія Єханурова, спочатку - у Дніпропетровській ОДА, потім - у Кабміні. На початку 2000-х був журналістом на телеканалі СТБ.

Олег Петровець працював в юрдепартаменті Державної казначейської служби, був юристом адвокатської компанії "МЛГруп". З лютого 2014-го дотепер працює адвокатом.

Юрій Зубко - директор адміністративно-господарчого департаменту ПАТ "ХК "Київміськбуд". Співвласник приватного підприємства ЛНВ, що займається видобуванням піску, гравію, глини та каоліну. Підприємство розташоване в Куп'янському районі Харківської області, де і народився Зубко.

Максим Конобас минулого року пройшов у Київраду від УДАРу. Помічник нардепа Дмитра Андрієвського. Конобас у різні часи був співвласником десятка фірм. Зокрема, йому належить фірма "Алекс-5". За адресою її реєстрації розташований стриптиз-клуб "Зірковий носоріг".

Там же зареєстрована компанія "Титан Груп" Конобаса. Цій фірмі належать кафе: "14 Авеню", "Старе сідло" та "Чердак".

Для чого Конобасу депутатство? На сайті департаменту комунальної власності Києва є список комунальної нерухомості, яка підлягає викупу.

ТОВ "Водолій-П" Конобаса вказане в ньому як претендент на 60 кв. м по вул. Бориславській, 72/3. У доповненні до цього списку від вересня 2015 року інша компанія депутата - "Черпа" - претендує на 63 кв. м по вул. Лепса, 87-а, а "Таурус-15", що також заснована депутатом, претендує на приміщення площею 81 кв. м за адресою: вул. Солом'янська, 39.

Олександр Харченко обирався до Верховної Ради від БПП. Був знятий із реєстрації. Син колишнього прокурора міста Ніжин у Чернігівській області.

Юлія Ярмоленко працює в Академії праці соціальних відносин і туризму Федерації профспілок України, доцент кафедри економіки підприємства та менеджменту.

Вадим Онуфрійчук – голова Деснянської РДА. Раніше був заступником голови Деснянської районної державної адміністрації з питань освіти, культури, молодіжної та сімейної політики.

Володимир Шарій – заступник директора "Спецжитлофонд", комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення. Шарію належить декілька фірм, які зареєстровані за адресою: Київ, вул. Чигоріна, 18.

У 2013 році КМДА передала ТОВ "Лісол" і ТОВ "Мірет" у довгострокову оренду 0,75 га землі на 21-му кілометрі Столичного шосе (Жуків острів, Конча-Заспа) "для створення та озеленення території загального користування". Документи підписала тодішній секретар Галина Герега.

Також у Шарія є частка в компанії "Укрміськбудпостач", яка займається оптовою торгівлею будівельними матеріалами.

Володимир Левін – власник декількох компаній. Зокрема, йому належить "НВП "Магістр", що займається зберіганням і торгівлею цінними паперами, "Холдингова компанія "Партнер", що здійснює юридичні послуги та операції з нерухомістю і "Аф-лізинг", яка процює в сфері фінансового лізингу.

Сергій Майзель – директор комунального підприємства "Київпастранс", яке управляє громадським транспортом столиці. До цього працював заступником гендиректора КП "Київжитлоспецексплуатація". Майзель широкому загалу відомий як чиновник, що їздить на преміальному автомобілі Феррарі. Сам він стверджує, що взяв машину лише на тест-драйв, коли в Києві відкрився автосалон компанії-виробника цих автівок.

Михайло Іщенко - заступник директора КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району міста Києва.

Ігор Опадчий – адвокат, партнер юридичної фірми U&G Partners. Раніше був співзасновником юрфірми "Гарантія" разом із Дмитром Крейніном, який її і очолює. Крейнін - депутат Київської облради, син дніпропетровського бізнесмена Олександра Крейніна, який займається будівництвом у столиці та колишній зять народного депутата Володимира Литвина.

Дмитру Крейніну також належить ринок "Лісний" у Києві. Опадчий і Крейнін сьогодні є партнерами в адвокатському об'єднанні "Гарантія".

Вадим Сторожук - перший заступник гендиректора ПАТ АК "Київводоканал", що його, за даними "Наших грошей", контролює менеджер Дмитра Крючкова – підпільний менеджер братів Суркісів і заступника голови фракції БПП у Раді Ігоря Кононенка.

Тарас Криворучко - заступник виконавчого директора благодійної організації "Благодійний фонд "Дніпровська сила". Криворучко разом з іншим депутатом Київради Сергієм Артеменком є засновниками цього фонду.

Юрій Крикунов у Київраду минулого року потрапив від УДАРу. Був заступником голови Голосіївської РДА столиці. Також він є співзасновником компанії "Нугора", яка торгує косметикою та нерухомістю. Криворучко свого часу був у "Нашій Україні" Віктора Ющенка.

Об'єднання "Самопоміч"

 

 
Сергій Гусовський/Фото: прес-служба "Самопомочі"

Сергій Гусовський - столичний ресторатор, власник ресторанів Pantagruel, Napule, Pane Vino, Biancoro, O'cafe, "Шоті". На цих виборах його висунули кандидатом у мери столиці від "Самопомочі". В першому турі Гусовський набрав 7,71% голосів виборців. Був депутатом Київради від "Самопомочі" в попередньому скликанні.

Костянтин Богатов – київський бізнесмен, партнер Сергія Тігіпка. В 2011 році він заснував компанію "Салікс Енерджі". Підприємство займається виробництвом біопалива у Волинській області. В 2012 році - будівельну компанію "Аванті-Девелопмент".

В обох підприємствах Богатов є міноритарним співвласником. Більшість у статутному фонді компаній належить ПАТ СК "Індустріальна" політика і бізнесмена Сергія Тігіпка.

Також у 2012 році Богатов разом з Юрієм Білоусом заснували будівельну компанію "Білд Пауер Компані". Але зараз Богатова немає серед її засновників.

Ганна Сандалова більшість часу працювала у сфері Public Relations. Зараз є власницею компанії "Адель Груп", що займається реалізацією косметики. Компанія була заснована в 2010 році.

З 2006-го до 2009 року Сандалова була співзасновником PR-компанії "Агенція соціальних проектів ГОА". Її партнерами в цьому бізнесі були колишня співробітниця прес-служби Кабміну Оксана Кононко та студія "Зміна".

Власниками "Зміни" є народний депутат від БПП Володимир Ар'єв, його дружина Наталія Фіцич, Сергій Носов із Дніпропетровська та Вальтер Комарек з Австрії. "Агенція соціальних проектів ГОА" належить студії "Зміна" і зараз.

Роман Марченко – професійний юрист. З 1997 року є співзасновником юридичної фірми "Ілляшев та Партнери" разом із Михайлом Ілляшевим.

Показово, що юристи з юрфірми "Ілляшев та Партнери" обслуговують багато бізнесів Дмитра Фірташа: Group DF, Ostchem, "Київобленерго" і т.д.

До 2013 року Марченко володів акціями "Військово-страхової компанії". Власниками мажоритарних пакетів її акцій є колишній командувач військ Протиповітряної оборони України Володимир Ткачов, фахівець у галузі літакобудування Володимир Король та Олена Андрєєва.

Ольга Балицька була юристом у декількох юридичних фірмах. Останнє місце роботи – юрфірма "Ді Ел Ей Пайпер Україна", українське представництво міжнародної юридичної компанії DLA Paper. Там Балицька працювала з 2008 року.

Андрій Осадчук з 2005 року працює директором із регуляторного і правового забезпечення в компанії  "Київстар", що є оператором мобільного зв'язку.

Вадим Ноздря – менеджер і співвласник групи компаній Istil Group, що належить українському бізнесмену з Пакистану Мохаммаду Захуру. З 2012 року Ноздря є гендиректором цієї структури. Група має інтереси в ЗМІ, нерухомості, енергетиці, готельному бізнесі і т.д.

Вадим Васильчук – професійний активіст. З 2013 року - заступник декана з виховної роботи в Києво-Могилянській академії. Засновник громадських організацій "Козацьке Братство "Спас" і "Центр боротьби з ксенофобією серед фанатів".

Юрій Вахель – юрист у компанії "Сателлит", що займається виробництвом олії. Її власник – підприємець із Донецької області Володимир Кацюба.

Олег Макаров - партнер юрфірми "Василь Кісіль і Партнери". Там він працює з 1992 року. Партнером цієї юридичної компанії також є Олексій Філатов – заступник голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна.

Олеся Пинзеник тривалий час працювала аудитором у міжнародних компаніях. З 2012 року вона працює керівником відділу фінансового звітування та бюджетування в дочірньому підприємстві "1, Інк- Україна" міжнародної консалтингової компанії "1, Inc", що зареєстрована на островах Сан-Вінсент та Гренадини.

Максим Борозенець – київський підприємець із Харкова. Є засновником компанії "Фруктова зірка" та співзасновником компанії "Тріада-МК". Обидві займаються вирощуванням фруктів, ягід, горіхів та ін. Його партнери по цьому бізнесу - Андрій Лавринюк і Вероніка Українець.

У 2014 році Борозенець брав участь у заснуванні громадської організації "Київська міська спілка ветеранів АТО". Її керівник – Ігор Марі, син Владислава Марі - заступника міністра оборони за часів, коли міністром був Анатолій Гриценко.

Серед засновників організації також є Пилип Хохлов, Дмитро Примаченко та Андрій Мацейко, який брав участь у конкурсі на посаду гендиректора Хмельницької ОДТРК "Поділля-центр".

Леонід Антоненко до недавнього часу працював начальником департаменту реєстраційних питань і ліцензування в Нацбанку. Але у вересні пішов з цієї посади за власним бажанням.

За версією народного депутата Сергія Лещенка, Антоненкові довелося піти з НБУ після того, як він розблокував виведення $40 млн за кордон Ігорем Котвицьким, народним депутатом і бізнес-партнером голови МВС Арсена Авакова. Сам Антоненко заперечуєце.

Наталія Манойленко понад 10 років працювала юристом у компанії "Хелен Марлен", представництві міжнародної компанії Helen Marlen Group. У 2012 році Манойленко заснувала власний бізнес – "Міжнародну юридичну фірму "Акорд". Її партнер у цій фірмі - Андрій Саленко.

До 2012 року Манойленко була засновницею компанії "Фокс - АВП", що здавала в оренду нерухомість. Зараз компанія ліквідована.

Олексій Руденко з 2010 року працює в інвестиційній компанії "Адамант Капітал", яка належить міжнародній компанії Advanta Limited, що зареєстрована на Кіпрі.

Сергій Харчук – київський підприємець. Разом із дружиною Ніною - засновник івент-агенції "Спортивні та культурні ініціативи" та туристичної фірми "Рутенія-Тур".

Окрім того, Харчук є співзасновником агентства нерухомості "Гончар Сервіс". Одним із його партнерів у цій компанії є Тарас Дундій, який балотувався до Київради в 2014 році від Радикальної партії Ляшка.

Сергій Башлаков – бізнес-партнер київського підприємця корейського походження Володимира Цоя. Разом із ним володіє будівельною компанією "Інкомтех" та групою компаній МТІ. До сфери інтересів партнерів входить дистрибуція комп'ютерної та офісної техніки, продаж взуття. До складу MTI входять мережі магазинів "Інтертоп", Ecco, Plato, Kidditop, а також мережі бутиків преміум-класу Ermenegildo Zegna і Bally.

Людмила Березницька разом із чоловіком Євгеном володіє торговою компанією "Фірма "Л-Арт". Також вона є співзасновником Міжнародного благодійного фонду "Ейдос" ("сутність" у перекладі з латині). Співзасновниками цього фонду є громадянка Австрії Люмпов Міхаілова та сумно відомий фармацевтичний трейдер Петро Багрій.

Як повідомляють "Наші гроші", компанії з групи Багрія "Укроптпостач", "Люм’єр фарма", "Фармадіс" та "Ганза" – найбільші підрядники Міністерства охорони здоров'я.

Юлія Лобан до 2009 року працювала в банку "Надра". В 2009-2010 році працювала в комунальних підприємствах "Київське інвестиційне агентство" та "Київтранссервіс".

У 2012 році заснувала власний бізнес – компанію ЮМЛ (Юлія Михайлівна Лобан), яка займається оптовою торгівлею парфумами та косметичними товарами.

Андрій Таранов із 2005 року працює в групі KWENDI, що займається медіа-аудитом, консалтингом і рекламними дослідженнями. Крім Таранова, співзасновниками компанії "Квенді Медіа Аудит" є Світлана Калініна та Ігор Остраков – колишній керівник рекламного відділу "Нового каналу".

Разом з Юрієм Вировим Таранов володіє також компанією "Імпакт Стадіз", що займається соціологічними дослідженнями. Ще одна компанія Таранова - "Кіносаунд", яка працює над виробництвом фільмів. Партнером у ній виступає Артем Мостовий.

Наталія Шульга - кандидат біологічних наук, засновник Українського наукового клубу. Також їй належить ТОВ "Євротест", що надає послуги з видавництва. Була депутатом Київради від "Самопомочі" в минулому скликанні.

Дмитро Стрижов – власник і директор холдингу охоронних підприємств "Шериф", який заснував ще в 2003 році.

Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина"

 

 
Юлія Тимошенко/Фото: прес-служба "Батьківщини"

Володимир Бондаренко балотувався на посаду мера столиці. Програв, набравши 7,86% голосів. Після революції 2014 року був в.о. голови КМДА. Народний депутат п'яти скликань. Бізнесом у його родині займається донька Оксана Величко. В основному це елітні столичні ресторани. Так, вона має частки в ресторані "Кий" біля Солом'янського парку та оздоровчому таборі "Лідер" у Пущі-Водиці.

Їй належить етнографічний комплекс "Колиба "Українське село" в селі Бузова Києво-Святошинського району. Величко також була засновником регіонального просвітницького ТРК "Купол".

Володимир Старовойт – давній член партії "Батьківщина", бізнесмен. Його активи зосереджені на Оболоні. Сам він прописаний на Оболонській набережній – елітному районі столиці. Старовойт володіє трьома ринками: "Мінський", "Люкс" і "Лілія".

Крім того, Старовойту належить ТОВ "Коллон", що працює в сфері операцій із нерухомістю, та ТОВ "Фондова компанія дисконт", яка торгує товарами широкого вжитку. Обидві прописані по вулиці Маршала Малиновського, 6-б. Там також розміщений приватний ЖЕК "Явір-Житлобуд-2", який також належить Старовойтові. Ще одна його компанія - "Агенція БК" – здає в оренду власне майно.

Окрім того, Старовойту належить торговельний центр "Люкс", який розташований на вулиці Героїв Дніпра. Також депутатові приписують володіння мережею МАФів на Оболоні.

Ваган Товмасян -  бізнесмен. До заборони ігрової діяльності в Україні Товмасяну належало декілька закладів із проведення азартних ігор. Пізніше він "засвітився" в оборудках Черновецького. За даними "Слідства Інфо", Черновецький і Герега сприяли появі кафе "Томас" у парку "Орлятко". Тоді кафе належало ПП "Стріт Геймс" Товмасяна. Згодом його переписали на ТОВ "ТВР Інвест", яке також належить йому.

Згодом депутат вирішив розширити своє кафе і збудував у парку торговий комплекс на чотири поверхи, а КМДА узаконило це будівництво.

Товмасяну також належить ТОВ "Луганська автотранспортна компанія - 0777", яка надає послуги з перевезення пасажирів маршрутками і фірма "Престиж клуб", яка здає в оренду власне майно.

Сергій Римаренко – співвласник компанії "Юс Вічі", яка займається роздрібною торгівлею.

Олександр Березніков – начальник управління будівництва та організації роботи з комунальними підприємствами департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА.

Ганна Свириденко - директор і засновник юрфірми "Добродії". Партнером по фірмі є Василь Кривобок, який, за даними ЗМІ, причетний до земельних оборудок на Софіївській Борщагівці.

Тетяна Меліхова - керівник фракції "Батьківщина" в Київраді 6-го скликання. Була заступником голови КМДА Олександра Омельченка. Її чоловік і донька займаються бізнесом. У 2014 році Меліхова заробила 355,7 тис. грн. Володіє автомобілем Lexus RX 350. Родина має три квартири площею 85, 75 та 65 кв. м.

Анатолій Шаповал - член-директор із національних програм у громадській організації "Група стратегічних і безпекових студій". Офіційно бізнесом не займається.

Валерій Гуманенко в 2014 році також балотувався від "Батьківщини". У своїй біографії пише, що є керівником організації "КМ "Березняки-Тельбин", яка виступала проти забудови біля озера Тельбин, що на Березняках. Зі своєю родичкою Вікторією Гуманенко є засновником компанії "Бікос", яка торгує комп'ютерами та програмним забезпеченням.

Денис Москаль у 2014 році балотувався від Партії зелених. Депутат Київської міської ради 5-го та 6-го скликань. Голова постійної комісії Київської міської ради з питань екологічної політики.

Йому та Інні Вознюк належить компанія "Ре-Альве", на яку записано кафе-бар "Червона Капелюшка", що розташоване на вулиці Жилянській. Окрім того, Москаль є співзасновником обслуговуючого кооперативу "Северинівка", який обслуговує котеджне містечко "Северинівка", що розташоване на Житомирській трасі.

Також йому належить два садових товариства: "Діо Груп" у селі Ясногородка та "Лісова казка" в селі Чорногородка Макарівського району Київської області. Крім того, Москаль - власник агентства нерухомості "Агробуд-інвест" у Тернополі.

Сергій Паладій є засновником компаній "Гідробудшлях" і "Будпостач-Сервіс", які займаються оптовою торгівлею будівельними матеріалами. У 2014 році їх виручка становила 5,7 млн грн і 2 млн грн відповідно.

Також Паладій є співзасновником і керівником Центру соціальних ініціатив "Розвиток суспільства". У своїй біографії він зазначив, що працює директором гаражного кооперативу "Захисник" у Дарницькому районі столиці.

Юрій Дідовець – юрист, співзасновник адвокатського об'єднання "Український адвокат". Його партнер у цьому об'єднанні – Олександр Башук, який у 2000-2001 році відсидів рік у Лук'янівському СІЗО за організацію розгрому офісу КПУ на Подолі 9 березня 2000 року.

Олена Антонова – менеджер Віктора Пилипишина. Вона є директором торгової компанії "Стоік-Плюс", яка офіційно належить кіпрським Global Intertrade Service та Yarplant Finance. ЗМІ неодноразово повідомляли про те, що компанію контролює Пилипишин.

Крім іншого, Антонова – співзасновник у громадських організаціях "Кияни передусім" і "Діти передусім" разом зі сином Віктора Пилипишина Олександром.

Віктор Пилипишин був народним депутатом у 2012-2014 роках. Голосував за "диктаторські закони" 16 січня 2014 року.

Марина Кочур 1991 року народження - керівник громадської приймальні Руху "Правозахист Оболоні". Юрист за фахом. Бізнесом не займається.

Ольга Веремеєнко працює заступником директора в компанії "Акрілат – Хімконтракт", яка належить її чоловікові Дмитру. Компанія займається поставками хімічних речовин. У 2014 році виручка компанії становила понад 200 млн грн. Чистий прибуток – 8,5 млн грн.

Олександр Поживанов – один із трьох синів керівника Держкомрезерву в 2007-2008 роках Михайла Поживанова. В 2011 році Генпрокуратура оголосила його в розшук.

У 2012-2014 роках Олександр був помічником народного депутата від "Батьківщини" Олександра Бригінця. Був керівником компанії "Київтурекспрес", яку заснували його батьки. Керує Благодійним фондом художника Івана Марчука та Фондом муніципальних реформ "Магдебурзьке право".

У серпні стало відомо, що Олександр Поживанов отримав півгектара землі в Обухівському районі Київської області. Розпорядження про виділення землі підписав губернатор Київської області Володимир Шандра.

Ігор Галайчук разом з Ігорем Рогозою є власниками Клубу "Т2" – розважального комплексу, що розташований біля Київського іподрому. До 2006 року був співзасновником агентства нерухомості "Аромат садів" разом із Геннадієм Мармером, колишнім депутатом Голосіївської райради столиці.

Українська партія "Єдність"

 

 
Олександр Омельченко/Фото: Facebook Омельченка

Олександр Омельченко – колишній мер Києва. Після Помаранчевої революції в 2005 році був звинувачений у розбазарюванні земель столиці. В 2006 році програв вибори мера Леонідові Черновецькому. Восени 2009 року на смерть збив пішохода на пішохідному переході, коли їхав із Конча-Заспи в бік Києва. В 2014 році брав участь у виборах міського голови Києва, а також у виборах до міської ради.

Олександр Бродський удруге став депутатом Київради від партії Омельченка. Вважається соратником Віктора Пилипишина – екс-голови Шевченківської РДА.

Бродський - власник компанії "Чабани-інвест". Був власником компанії "Містер-клін", яка влітку 2012 року виграла конкурс на облаштування 37 підземних переходів Києва. Йшлося про облаштування торгових майданчиків у переходах.

В'ячеслав Бродський – брат Олександра Бродського. Приватний підприємець. Є власником ТОВ "Торгова Рада", яку в 2012 році київська владазвинувачувала у встановленні незаконних МАФів. Також є власником фірми "Лексус-Україна".

Сергій Кримчак – член наглядової ради ПАТ "Комбінат Будіндустрія". Представник "молодої команди" Черновецького. Разом із Віталієм Павликом був засновником ГО "Київський міський центр "Правозахисник".

Вадим Іванченко разом зі своєю дружиною Оленою Омельченко - співвласник ТОВ "Стугна", що займається роздрібною торгівлею харчами, напоями та тютюном. Був першим заступником голови Голосіївської РДА Києва. Дружині Іванченка також належить софтверна компанія "Інтмарк Медіа".

Андрій Задерейко працює економістом у ТОВ "Київгорснаб".

Віталій Павлик під час виборчої кампанії 2014 року був звинувачений у підкупі виборців продуктовими наборами. 2008 року пройшов у Київраду за списком Блоку Леоніда Черновецького. Засновник адвокатського об'єднання "Правозахисник".

Костянтин Яловий - зять екс-голови Шевченківського району Пилипишина. Син Володимира Ялового, секретаря Київради за часів роботи мера Олександра Омельченка. Як повідомляв INSIDER, Яловий є власником елітної нерухомості на Оболонській набережній.

Володимир Яловий – батько Костянтина Ялового. Пенсіонер. Співзасновник партії "Єдність". Був при міському голові Олександрові Омельченку секретарем Київради та його заступником. Потім був заступником керівника апарату Верховної Ради.

Ігор Кісільов - син першого заступника ГУ Держслужби з надзвичайних ситуацій у Київській області Петра Кісільова. Потрапив у 2014 році в Київраду за списками УДАРу. На виборах 2015 року перебіг до лав Омельченка. Був співвласником ТОВ "Меркурій Авто", яке зареєстровано в Одеській області. Сьогодні фірма в стані припинення.

Павло Тесленко – співвласник і голова правління ПАТ "Червоний мак", що займається роздрібною торгівлею. Його партнер Олексій Луганов балотувався на минулих виборах до Ради по мажоритарці від "Батьківщини". Ще одним співвласником ПАТ є Анатолій Цьомик.

Їм трьом також належить компанія "Ейчар-Груп". Тесленкові, крім іншого, належить туристичне агентство "Чайка плюс" і в партнерстві зі Сергієм Шлапаком – ТОВ "Вінд компані", яка виробляє холодильне обладнання.

Алла Шлапак у 2006-2008 роках була депутатом Київради від Блоку Леоніда Черновецького. З 2008-го була радником Черновецького, співголовою його фракції. Вийшла з фракції у 2011 році. В 2014 року пройшла в Київраду як самовисуванка.

Роман Ярошенко – голова спостережної ради "АСВІО Банку". Володіє 25% банку. Фінустанову контролює зять Черновецького - В'ячеслав Супруненко (46%) та його брат Олександр (20%).

Дмитро Калініченко - директор студентського містечка Національного університету біоресурсів і природокористування. Аспірант.

Олексій Новіков - заступник начальника відділу містобудування та архітектури у Дніпровській РДА.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода"

 

 
Олег Тягнибок/Фото: Facebook Тягнибока

Юрій Сиротюк – народний депутат від "Свободи" в 2012-2014 роках. Голова громадської організації "Українські студії стратегічних досліджень". Є учасником об'єднання "Легіон Свободи". Має позивний "Мамай".

11 вересня Сиротюка було заарештовано за підозрою в організації теракту біля Ради 31 серпня, коли загинуло троє бійців Нацгвардії. Перебуваючи в СІЗО Сиротюк став депутатом Київради. 8 листопада його звільнили з-під варти.

Святослав Кутняк – київський підприємець, який займається медичним бізнесом. У 2011 році його родина заснувала фармацевтичну компанію "Фаркос". Її власниками є сам Святослав Кутняк, його батько Віктор і брат Ярослав.

Михайло Буділов 1995 року народження поки відзначився лише тим, що був помічником народного депутата від "Свободи" Андрія Іллєнка. Бізнесу не має, громадських організацій не створював.

Іван Картавий – київський адвокат. Ліцензію отримав наприкінці 2013 року.

Богдан Бенюк – актор театру і кіно, народний депутат 7-го скликання від ВО "Свобода". Запам'ятався тим, що в березні 2014 року разом з Ігорем Мірошниченком на камеру побив голову державного телебачення (НТКУ) Олександра Пантелеймонова, змушуючи написати його заяву про звільнення.

Денис Попов був помічником народного депутата від "Свободи" Андрія Іллєнка. Вступив до ВО "Свобода" в 2012 році. До того займався бізнесом. З 1999 року керував компанією "Диа - Строй", що займалася виробництвом будівельних матеріалів та імпортом та монтажем обладнання для опалення та кондиціювання.

Ігор Мірошниченко – скандальний політик, народний депутат 7-го скликання від ВО "Свобода". Був учасником багатьох бійок у парламенті та поза ним. Раніше працював спортивним журналістом на телеканалі ICTV.

У 2010-2011 роках Мірошниченко разом зі своїм товаришем по ICTV Олександром Бутирським заснував компанії "Нивки Плаза" та "Ліма". Перша управляє однойменним готелем біля станції метро "Сирець" у столиці. Друга займається ресторанним бізнесом.

У 2013 році власниками обох фірм стали Наталія Бутирська та колишня дружина Мірошниченка Галина.

Олег Бондарчук – депутат Київради в 2010-2014 роках. Був керівником фракції ВО "Свобода". Юрист. Співзасновник юридичних фірм "Бондарчук і партнери", а також "Бондарчук, Кізін, Чібісов і партнери".

Олег Чернецький - депутат Київради від ВО "Свобода" в 2014-2015 роках. До того був депутатом Луцької міськради. В Луцьку має благодійний фонд свого імені та громадську організацію "Блок Олега Чернецького".

Олег Гелевей з 2010 року був депутатом Київської обласної ради, з 2012-го по 2014 рік – Верховної Ради. Юрист за фахом. Є співзасновником компанії "Українське телебачення" разом із Пилипом Іллєнком, Анатолієм Тишкевичем та іншими.

У 2012 році компанія намагалась отримати ліцензію на мовлення. Але Нацрада з питань телебачення відмовила.

Володимир Назаренко – архітектор в архітектурній майстерні "Шкрагаль", що належить Володимиру Шкрагалю.

Прохор Антоненко в 2012-2014 роках був помічником-консультантом народного депутата від "Свободи", з минулого року працює в секретаріаті фракції "Свободи" в Київраді. Власного бізнесу не має.

Володимир Бохняк – торговельний представник у компанії "Західпластик", що належить киянину Артему Рибачуку. Власного бізнесу не має.

Петро Кузик – київський бізнесмен. У 2004 році заснував компанію ТВК "Зовнішня реклама". Зараз нею керує дружина Кузика – Оксана.

У 2014 році з квітня по вересень керував Деснянською РДА в Києві.

Також Кузик є співзасновником обслуговуючого кооперативу з будівництва газопроводів "Добробут в оселі", що працює в Кіровоградській області.

ПОГАНІ ДОРОГИ: ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Протягом останніх років однією із найболючіших проблем Львівщини залишається катастрофічний стан доріг. Хто найбільше винен у такій ситуації, і що слід насамперед зробити, щоб львівські дороги стали кращими? Обговорити ці питання погодилися кандидати у депутати від партії «Наш край» до Львівської обласної ради: колишній голова Державної служби автомобільних доріг України, директор УТДГ «Граніт», Герой України Іван Вужинський та громадський активіст із Самбірщини Володимир Виноградський.

– На початку жовтня Львівська ОДА домоглася звільнення начальника Служби автомобільних доріг у Львівській області Юрія Лазаренка, якого звинуватили в неефективному управлінні, грубих порушеннях під час ремонту доріг, саботажі. Відомо також, що за фактами зловживань у Службі автодоріг області правоохоронні органи зареєстрували кілька кримінальних проваджень. Водночас чимало експертів однією з головних причин поганих доріг на Львівщині називають саме регулярні «дорожні» зловживання та корупцію. Власне, попередники Лазаренка, як правило, звільнялися з посад з аналогічних причин. Але віз і нині там?

Іван Вужинський:

– Начальник Служби автодоріг області був звільнений за поданням губернатора Львівщини Олега Синютки. Щодо інформації про зловживання, відкриття кримінальних проваджень, яка з’явилася в ЗМІ без жодної конкретики, то тут спочатку мають сказати своє слово слідчі органи. Тоді можна буде щось коментувати.

Загалом же проблема поганих доріг на Львіщині набагато ширша.  Потрібно  враховувати, зокрема, те,  що мережа доріг в Львівській області більша, ніж у сусідніх областях. Йдеться  про 8 400 км доріг, які необхідно утримувати. Із них приблизно 2000 км доріг – це дороги державного значення.

 Ще один чинник – це велика кількість гірських доріг, утримувати, ремонтувати які удвічі складніше. Ситуацію ускладнює й те, що наші основні дороги будувалися в 50-60 роках. На сьогоднішні навантаження, транспортний потік (що збільшився  в три-чотири рази) вони не розраховані. Водночас навантаження, обсяги перевезень продовжують зростати. Перш за все через те, що Львівщина є прикордонною територією.

Проблема поганих доріг пов’язана також з недостатнім обсягом фінансування, відсутністю належного контролю за ремонтом доріг, порушеннями при проведенні тендерів  на дорожні ремонти,  з  розкраданнями і не ефективним використанням бюджетних коштів.

Взяти до прикладу ситуацію з фінансуванням. Цього року  з бюджету області на дороги загалом було виділено 164 млн грн. Укравтодор, наскільки мені відомо, виділив на Львівщину близько 350 млн грн. Кошти нібито немалі. Однак фахівці вам скажуть, що на нашу сітку автомобільних доріг (для того, щоб ми її утримували в належному стані, щоб робили поточний та капітальний ремонти за новими технологіями, розбудовували дороги) в рік потрібно 1,3-1,5 млрд грн.

Володимир Виноградський:

– Як на мене, проблема бездоріжжя у Львівській області – це насамперед  проблема систематичного розкрадання бюджетних коштів. Змінити цю ситуацію можна лише  зламавши нинішню корупційну систему. Однак робити цього нинішня влада не поспішає. З тієї причини,  що погані дороги стали  для  чиновників-корупціонерів стабільним джерелом доходів. Засипаючи асфальт у сніг і бруд, вони гарантовано отримують розбиту дорогу вже до кінця наступного сезону. А це значить – нові замовлення, нове паразитування на бюджетних ресурсах.

Паразитують, зловживають чиновники по-різному. На ремонт доріг Самбірському району в цьому році Львівська ОДА виділила близько  10 мільйонів гривен.  У свою чергу голова райадміністрації значну частину цих коштів спрямував на ремонт доріг в своє рідне село Дубляни – зробив під’їзд до села з одного боку, з іншого. Значні кошти були також виділені на дорожній ремонт в селі Ралівка. Йдеться про рідне село заступника керівника району. Це при тому, що в районі є набагато проблемніші ділянки доріг. Особливо  у напрямках до віддалених від райцентру сіл, у які  через катастрофічний стан доріг перестали  їздити автобуси.

 Губернатор Львівщини Олег Синютка, як відомо, останнім часом дуже активно добивається, аби частина автомобільних доріг загального користування була передана зі сфери управління Укравтодору в підпорядкування  Львівській ОДА. Що Ви думаєте про цю ідею, пропозицію? За яких обставин її реалізація може бути успішною і проблеми з неналежним обслуговуванням та ремонтом львівських доріг почнуть вирішуватися?

Іван Вужинський:

– Я підтримую цю ідею, оскільки така передача повноважень перш за все  дасть можливість ефективніше використовувати кошти на утримання, ремонт, розбудову доріг, що у свою чергу дозволить поліпшить їх транспортно-експлуатаційний стан, прискорить розвиток мережі автомобільних доріг.

Думаю, що реформування системи управління автомобільними дорогами – передача мережі автодоріг місцевого значення  в підпорядкування органам місцевого  самоврядування відбудеться  в результаті реформи децентралізації влади. За Державною службою автомобільних доріг України  залишаться лише дороги державного значення.

Львівській області, яка першою почала відпрацьовувати механізм  передачі управління дорогами місцевого значення  місцевим органам влади,  вже найближчим часом доведеться створювати структуру, яка прийме та буде утримувати  близько 6,5 тисяч кілометрів  автомобільних доріг місцевого значення.

Володимир Виноградський:

–  До  проблеми поганих доріг потрібно підходити системно: вишукувати гроші на їх утримання, ремонт  і розірвати порочне коло тих, хто  роками у цій сфері зловживає.

Львівщина, як відомо, стоїть на найвищому рівні корупції в плані реконструкції, ремонту та будівництва доріг. Правоохоронні органи протягом останніх років порушили низку  карних справ, відкрили ряд кримінальних проваджень про розбазарювання, розкрадання грошей посадовцями дорожніх служб, місцевими чиновниками. Разом з тим ні одного посадовця, чиновника-корупціонера не посадили. Якщо така ситуація збережеться і надалі, то передача  мережі автодоріг місцевого значення  в підпорядкування органам місцевого  самоврядування нічого не змінить.

Іван Вужинський:

– Для того, щоб запобігти зловживанням, які  процвітали раніше, одних каральних заходів недостатньо. Обов’язково має  бути вирішене питання із створенням в області  потужної незалежної лабораторії, у якій працюватимуть кваліфіковані інженери і яка буде контролювати якість всіх робіт по ремонту доріг.

 Зловживання найчастіше стаються під час поточних ямкових ремонтів. Це може бути завищення цін на такий ремонт, використання асфальту, якість якого не відповідає всім необхідним нормам, порушення технології робіт.  Щоб цьому запобігти, контролюючих та правоохоронних органів не потрібно. У першу чергу повинна функціонувати незалежна від служби лабораторія. 

Побутує, до речі, думка, що перевірити відремонтовано дорогу складно. Насправді це не так. Є кількість зафіксованих ям, є матеріали, які були витрачені на ремонт, є кошторис. Але дуже багато залежить від того, як і ким  проводяться такі перевірки.

Тому обов’язково потрібно буде розділити повноваження. Щоб не було так, як сьогодні, коли все замикається на одну структуру. Ситуація виглядає більш ніж дивно. Служба автомобільних доріг, на балансі якої є дороги, сама визначає, які дороги  ремонтувати, сама проводить тендери, укладає угоди з підрядниками на виконання робіт, а опісля – сама і контролює якість дорожнього ремонту, сама ж і приймає  дороги в експлуатацію. Тендери ж на ремонт доріг повинні бути прозорими, з дотриманням усіх тендерних процедур.

Володимир Виноградський:

–  Громадськість має бути поінформована про те, скільки коштів надходять до держбюджету з кишень водії, і яка частина з них витрачається на будівництво  і ремонт дорожнього полотна. Йдеться про мільярдні суми, які дуже часто витрачаються не за призначення. Хоча той же дорожній збір, який входить в вартість палива на АЗС, повинен йти виключно на ремонт доріг.

Володіючи такою інформацією, громадяни свої права будуть відстоювати активніше. Зловживань в дорожній галузі стане менше.

Прес-служба ЛОО ПП «Наш край»

Журналістські розслідування

ХТО "КРИШУЄ" КОРУПЦІЮ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ РАДІ?

ХТО КРИШУЄ КОРУПЦІЮ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ РАДІ?

   За дивним збігом обставин за головування у Львівській обласні раді Олександра Ганущина мільйонні тендери на ремонт комунальних закладів та...

ЧИ Є НА ГАЛИЧИНІ "ПРОТЕЗНА" МАФІЯ?

ЧИ Є НА ГАЛИЧИНІ ПРОТЕЗНА МАФІЯ?

   Схема, через яку на межі занепаду  опинився Львівський протезний завод, давно мала б  зацікавити не лише правоохоронні органи, але...

ЗВИЧКА ДО БЕЗЗАКОННЯ

ЗВИЧКА ДО БЕЗЗАКОННЯ

    Або як нова патрульна поліція та суддя Сихівського райсуду Львова зробили з абсолютно тверезого водія адмінправопорушника.      Ніякого ДАІ в...

СТРИПТИЗ, БОРДЕЛІ, "ОБОРОНКА"...

СТРИПТИЗ, БОРДЕЛІ, ОБОРОНКА ...

  Або про те, як у Львові в умовах війни знищували підприємство, що має стратегічне значення для економіки та безпеки...


ПРАВКОМСтатті
UkrNET - поисково-информационный ресурс
каталог веб ресурсів